Порозумівся.

Олександр Чалий

Я жив у смутку, тривога в думці, і без причини, Робив перерви на відпочинок і повертався, Гуляв у парку, відволікався, читав новини, Але той смуток в моєму серці ще залишався. Тоді поїхав одного разу я у Карпати, Ходив у гори і піднімався на полонини, І намагався душевний спокій там відшукати, Допомагали мені смереки й гірські вершини. Там я старався самоповагу відшліфувати, Безглуздість смутку все зрозуміти я намагався, І дуже прагнув свої печалі контролювати, Весь час я вірив у власні сили і не здавався. Як повернувся - тоді відкинув одноманітність, І розібрався що дуже важко в печалі жити, Мені вдалося перебороти свою амбітність, Сумну реальність на власну радість перетворити. Безглуздість смутку я розумію тепер чіткіше, Бо сталось диво, печаль пропала одномоментно. Немає смутку, і це для мене найголовніше, А на буденність уже дивлюся індиферентно. Радію сонцю, живу на дачі і без печалі, В майбутнє вірю і культивую собі троянди, Гуляю в лісі, відпочиваю на сіновалі, Тому веселим я можу бути без пропаганди.

2025-01-30 18:39:23

2

0

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

43

17

2812

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12477