Чари кохання
Сп'яніння чиїмись чарами, Які закрадаються у молоде серце. Багато видав у цьому світі, І океани могучі, та незвідані острова, Це щось нове і бурхливе, Навіть слова не в змозі розтлумачити таємницю не відомого. Моє серце впало у вир кохання, Перетворюючись на іншу істоту, Замість моєї експансивності та радості, Сором'язливо показую перед тобою, Справжню дитину, Що вперше закохалася. Майоріє твоя постать, Наче сама в образі Афродіти, Яка на перший погляд благословенна. Але пізнавши ближче тебе, Ти теж людина, Підкоряєшся тими законами природи, Що і люди на Землі. Не збираюся оспівувати тебе, Наче сліпий співець, Пишучи тобі пісні, поезії, Які не варті зусиль. Обійми і поцілунки -ось моя пісня, Що пронизує не тільки серце, А й тендітне тіло. Тіло і душа моя, Належать тобі довіку. Заради милої моєї, Не жаль й життя віддати, Аби тільки була живою, Радіючи красою природи, Яку подарував тобі у спадок.
2025-03-09 14:00:06
1
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12015
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4533