Душа і Розум
Вже все марно, Але душа не здається, Марить своїми надіями, Як смертельно хворий. " Здайся, всім байдуже до нас". Різко, грізно мовив розум: "Глянь на себе, Тебе одним помахом руки Вбити можна... Ми вже безнадійні, Що чекаємо час своєї смерті." Душа мовила палко, зі сльозами на очах: "Ти не розумієш, Бо життя у нас тільки одне, Що якось потрібно встати з болю." "Та чхати я хотів, Бо знаю, Що ніколи не змінемося, Ніхто не полюбить, Не приймуть нас, Бо вони жадають Ідеальних, успішних, симпатичних людей... Навіть коли покажемо справжнє лице Всі відвернуться." "Ні, так не може бути, Що весь світ ненавидів, Не приймав нас, Бо є на світі люди з великим серцем, Які знають те, Що й ми— це біль. Нам потрібно перетерпіти шалену бурю, Може знайдеться людина , Що розколить нашу темряву." "Кому це ти кажеш? Ти взагалі віриш? Що сам сказав? Я бачу тебе наскрізь, Що ти стримуєш ці нікчемні сльози, Бо знаєш, Що це ніколи не станеться, Не переконає ти мене, Бо я теж бачив забагато болю, Розмірковувавши над цими, Дійшов висновку: "Що ми не сумісні жити в цьому пекельному світі"...." Та не здумай мені перечити, Бо ти, Як маленьке дитя, Робиш всякі дурні забаганки." І сказала тихо і чітко душа: "Я знаю те, Що ти держиш свій біль під замком, Бо б'єш сам себе, Але цураєшся від цього, Не віриш собі, Тільки факти і розум, А я показую, Те що ти марно Намагаєшся від себе сховати."
2024-08-18 06:48:24
0
0
Схожі вірші
Всі
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1475
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1992