Душа і Розум

Олексій Коваль

Вже все марно, Але душа не здається, Марить своїми надіями, Як смертельно хворий. " Здайся, всім байдуже до нас". Різко, грізно мовив розум: "Глянь на себе, Тебе одним помахом руки Вбити можна... Ми вже безнадійні, Що чекаємо час своєї смерті." Душа мовила палко, зі сльозами на очах: "Ти не розумієш, Бо життя у нас тільки одне, Що якось потрібно встати з болю." "Та чхати я хотів, Бо знаю, Що ніколи не змінемося, Ніхто не полюбить, Не приймуть нас, Бо вони жадають Ідеальних, успішних, симпатичних людей... Навіть коли покажемо справжнє лице Всі відвернуться." "Ні, так не може бути, Що весь світ ненавидів, Не приймав нас, Бо є на світі люди з великим серцем, Які знають те, Що й ми— це біль. Нам потрібно перетерпіти шалену бурю, Може знайдеться людина , Що розколить нашу темряву." "Кому це ти кажеш? Ти взагалі віриш? Що сам сказав? Я бачу тебе наскрізь, Що ти стримуєш ці нікчемні сльози, Бо знаєш, Що це ніколи не станеться, Не переконає ти мене, Бо я теж бачив забагато болю, Розмірковувавши над цими, Дійшов висновку: "Що ми не сумісні жити в цьому пекельному світі"...." Та не здумай мені перечити, Бо ти, Як маленьке дитя, Робиш всякі дурні забаганки." І сказала тихо і чітко душа: "Я знаю те, Що ти держиш свій біль під замком, Бо б'єш сам себе, Але цураєшся від цього, Не віриш собі, Тільки факти і розум, А я показую, Те що ти марно Намагаєшся від себе сховати."

2024-08-18 06:48:24

0

Схожі вірші

Всі

"Я буду помнить"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .

43

7

2130

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11934