Праця поета
Безсонні ночі, А я ширяю у бурхливій ейфорії, Яка прокинулися після світлих годин. Візьму старе перо, І вилетять з нього пам'ятні слова: Романтика, розлука. Життя, смерть. Мир, війна. Вічні тематики і проблематики, Фальшивих емоційних ігор, Де зникли щирі емоції, Все це тільки для утіхи своєї. Це крик мій людству, Які вони ж черстві. Творитиму до самого ранку, Коли житиму високими, елегантними мріями про життя. Ніч, зірки і тиша, Дивляться та слухають мою дивну мелодію, Це натхнення , Що збуджує душу. Ці звуки радості, Наче вперше оживив, Після тривалої смерті, Плач тужливий, Біль реальності нової, Ламає душу скалічену. Фантазія—моя ти муза, Ідей у вас хоч цілий небокрай, Скільки не здійснених, нових, абстрактних творінь крилатих? Жадібно охоплюватиму все, Пером чудодійним, Щоб залишити у спадок, Майбутнім поколінням, Дорогоцінне письмо ліричне, Де для кожного вирине, Нова, обнадійлива історія життя.
2024-11-29 09:39:05
1
0
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
2841
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12428