Прудко хапаю твою руку...
Прудко хапаю твою руку,
І різкими рухами Гермеса,
Полоню очі твої поглядом Зевса.
Будь моєю білораменною Герою!
А я твоїм громоверцем Зевсом!
Тільки без перелюбу старих часів.
На містокраї тісно,Олімп не потрібен,
Гайда на степокрай.
Піднімаю до небес,
Там наше майбутнє.
Падаємо в обійми,
Творця Землі,
Що чекає і любить нас.
Куйовджу волосся,
Бо ти захоплена в очах моїх,
Там ти під егідою моїх грудей.
Чи лихоманить, чи щасливі,
Не важливо ні твоєму ,ні моєму серцю.
Ха-ха,це ілюзія,
Ця велич—наші оп'янілі душі ,
Хочуть щоб ми були тут,
Але звіє твоя пам'ять про цю ніч.
Ти говориш що не забудеш.
—А якщо забуду поцілуй у вуста.
Не відпускати,тримати її,
Хочу більше, більше,
Ще рано—чи вже пора?
Чи час зникне....
Моє море вечірнє,
І той Ахілл богосвітлий.
Розумію його відчай,
Але у мене немає богині Феміди.
Не зроблю цей гріх облудний.
Коли заплющиш очі,
І повіки опустять завіси,
Перса,руки,може вже не мої,
Як і мої груди ,руки, брови не твої.
Сонце сходить...
Чи впізнаєш ти...
Гера білароменна?
2026-08-13 13:34:56
0
0