Темрява,що опивила тіло
Олексій Коваль
Хаос у душі Та в серці. Безкінечній агонії Плачеш. Крижане повітря Кістки морозить І палить легені. Світ такий меланхолійний Люди Занурені у своїх сірих думках Нічого перед очима не бачать. Лиця завжди похмурі, І слівце зухвале кинуть, Що їх не задовольнило. Не сприймають вони його, А ще сильніше підіймають вогонь Слова болісні, Прийняв близько до серця, По всьому тілу тече яд слова. Як це все вбило мене. Знайду останні сили, Щоб взяти ніж, Не втримавши і секунди, Упав навколішки заридав.
2024-08-08 10:52:26
0
0
Інші вірші поета
Сила духу Я не встиг їх врятувати Світова брехня Лялька
Інші поети
MaggieB
@MaggieB
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1662
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
11149