Людство не готове

Орест Тихий

Людство не готове... Не готове до правди і волі. Не готове до вибору й думки Бо думка - є птах, А правда - кайдани у скові. І птах той летить все вище і далі, Бо краю немає... Коли повертатися треба, Й залишитись тут на землі. Де правди немає, А до волі в посібнику букви дрібні. Не бійся шукать ті кайдани, сміливо їх одягни Перед тим одягни окуляри Та в посібник все ж загляни. Залишайся уважним, вглядайся, вдумуйся в текст. І вже за кілька сторінок Кайдани з твоєї руки, Попри всі закони природи, Перестануть бути важкими І не будуть руки трясти. Вони стануть твоїм інструментом, Бронею, що міцніша за сталь В боротьбі з черговим моралфагом Твоя істина - , наче, скрижаль. Та коли знов розправиш ти крила, Забувши про смути земні. Згадай, що правда тебе не зкорила Це як бачити в повній пітьмі Поглядом можна узріти людину... Узріти не тіло, Не шкіри та м'язів набір, Узріти єство, набуте тобою Ще далеко до початку часів І ми не готові не з того, що малі, чи ще не зросли, Зростало багато...... Ми просто ще не доросли.

2021-05-17 07:26:07

3

0

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

3726

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11353