Люди
Орест Тихий
Невже ми такі безнадійні? Невже то є наш епогей?... Невже все на що ми спроможні - Обкрадати інших людей? Обкрадати не тільки грошима. Обкрадати їх волю і дух. Забувати про те що людина Не повинна тягнути твій плуг. Та сьогодні усі "благородні" Їм не гоже спускатись із вілл. Там же люди, вони безнадійні Вони вийшли не з міст, а із сіл. Я не стану їхнім суддею Ним не стане жоден із нас. На Богів надіятись марно, Байдужістюю віє з небес. Ми будем жити до того Поки діти наші живі. А вони замість честі й моралі 30 срібних ховають в крипт`і. Ми не будем нічого просити Тай забудьте про те, що корились. Ми будем жити, як ЛЮДИ. Виживати ми вже навчились.
2021-10-02 12:33:30
3
0
Інші вірші поета
Безумовна материнська любов Людство не готове Пангея Крила не мої
Інші поети
Вікторія
@viktoriya_kiselova
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
6412
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1666