Пангея
Орест Тихий
Почалась людина - почалось усе Наче, не було нічого тут досі. Постійно десь йде, щось несе Щоб шлях свій звершити невдовзі. Задовго до мавпи Люсі Та задовго до мислення змоги Мільйони життів на Землі Вже плекались у лоні природи. Шаблезубий доїдав дичину Так граційно, як нині пантера, Мегалодони пірна в глибину, Все шукали врата Люцифера. Не було ні раю, ні пекла Було просто життя. Ще не на острові спала там Етна, Не готова до відкриття. І те, що все зараз не так - Не значить, що повинно так бути Сховали свій походження шлях У момент, коли з нього звернули. Забувши минуле, живемо в тепер Ще й сили беремо із того, Що десь там все ж є Люцифер. І кожен знає для кого.
2021-05-17 06:35:47
2
0
Інші вірші поета
Людство не готове Люди Безумовна материнська любов Крила не мої
Інші поети
رِينبـــو
@RawanEltheni
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
5211
Сумую без тебе
Вікторія Тодавчич
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
2629