Пангея

Орест Тихий

Почалась людина - почалось усе Наче, не було нічого тут досі. Постійно десь йде, щось несе Щоб шлях свій звершити невдовзі. Задовго до мавпи Люсі Та задовго до мислення змоги Мільйони життів на Землі Вже плекались у лоні природи. Шаблезубий доїдав дичину Так граційно, як нині пантера, Мегалодони пірна в глибину, Все шукали врата Люцифера. Не було ні раю, ні пекла Було просто життя. Ще не на острові спала там Етна, Не готова до відкриття. І те, що все зараз не так - Не значить, що повинно так бути Сховали свій походження шлях У момент, коли з нього звернули. Забувши минуле, живемо в тепер Ще й сили беремо із того, Що десь там все ж є Люцифер. І кожен знає для кого.

2021-05-17 06:35:47

Інші вірші поета

Людство не готове Люди Безумовна материнська любов Крила не мої

Інші поети

ArDen

@ArDen

Akira Yamanoka

@sasha_karabash

Sweet_ k452

@sweet_452

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

2258

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

5278