Пангея
Орест Тихий
Почалась людина - почалось усе Наче, не було нічого тут досі. Постійно десь йде, щось несе Щоб шлях свій звершити невдовзі. Задовго до мавпи Люсі Та задовго до мислення змоги Мільйони життів на Землі Вже плекались у лоні природи. Шаблезубий доїдав дичину Так граційно, як нині пантера, Мегалодони пірна в глибину, Все шукали врата Люцифера. Не було ні раю, ні пекла Було просто життя. Ще не на острові спала там Етна, Не готова до відкриття. І те, що все зараз не так - Не значить, що повинно так бути Сховали свій походження шлях У момент, коли з нього звернули. Забувши минуле, живемо в тепер Ще й сили беремо із того, Що десь там все ж є Люцифер. І кожен знає для кого.
2021-05-17 06:35:47
2
0
Інші вірші поета
Безумовна материнська любов Люди Людство не готове Крила не мої
Інші поети
Prosvet
@Prosvet
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14983
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12097