Крила не мої

Орест Тихий

Сказали треба літати, Та відстань і напрямок забули вказати. Сказали:"Лети!", бо там є життя, Тут немає.... Та й де там - теж не сказали.. Полетів, подивився Та побачив рівно нічого: Нічого із того, що обіцяли, Нічого із того, що могло би принести спокі́й... Може рано того спокою шукаю, Чи може він занадто прудкий. Крила швидко втомились, Мозолі понатирав, Та лечу , бо сказали, що там Є те, що шукаю. Та й доступно воно все є нам. Долетів. Далі крила втомились. Розумію, що навіть не на пів шля́ху Повертатись даремно... А далі не сила зробити і маху. Повз проносятьсяться ті, Кому крила вдягнули, Й летять повз темряву в мглі. Їх вже не наздогнати. Та й навіщо гнатись тоді, Якщо крила тиснуть у спину Й відчуваєш, що вони не твої. Ще не пізно їх замінити Або виростити нові, з нуля. Це краще, ніж нести ношу, Що тисне, наче земля.

2021-05-27 12:34:54

2

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11168

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3023