Послання собі.
Стоп. Зупинись. Це не просто так вірш, це важливе послання. Стій. Озирнись. До тебе звертається твоє ж кохання. Я сподіваюсь, став ти ким хотів: Успішним, не дай боже, скромним, Тобі колишній я передає привіт, Сядь та згадай: яким же був ти кльовим. Тоді як серце рвалося на волю, Ти вміло присипав його бажання, В той рік як вибирав ти сам цю долю, Не було марним, мабуть, те старання. Можливо, зараз ти щасливий, друже, Можливо, ти давно на дні, Можливо, втома косить тебе дуже, Але я в тебе є, ми не одні. Згадай ти знову всі минулі трабли, Усе, що сталось там колись і як, Як вкотре йшли на однакові граблі, І знову лізли в долі той гамак. Але ж згадай, як було тоді файно, Як ми гуляли, думали, росли, Як нове все здавалось незвичайно, Як впевнено в майбутнє разом йшли. І ось тепер, коли ти вже майбутній, Ти знаєш все, всього уже досяг, Відволічись і глянь ще раз в минуле, Аби згадати з чого ти почав. 27.09.2018
2018-05-27 17:16:58
6
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
82
2
3312
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10909