Занадто

Vlad Hazda

Вона завжди у всьому аж занадто, Занадто гарна та занадто говірка, Занадто добра, але щось було не надто У неї чомусь країлась душа. Останнім часом наче підмінили, Оту дівчину файну, молоду, І серце на усі замки закрили, А замість нього вставили діру. Вона завжди була серед усіх найкраща, Але впустила істину просту, Що жити неможливо ідеально І все піде, можливо, десь в пусту. Коли для всіх ти стала вже кумиром, Улюбленицею для усіх людей, То пам'ятай, що буде хоч один на світі, Та він зруйнує все в один прекрасний день. Тому не слід ніколи буть занадто, Й на скільки б того не хотіли ми, Наш світ постійно бореться з прекрасними, На жаль, навіть з прекрасними людьми.

2018-05-23 19:50:16

8

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Weronika Nikulina

Це так... проникливо і істинно.

Відповісти

2018-05-23 19:53:28

1

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

25

5041

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11562