Тиск

Vlad Hazda

Що змушує музику литись з-під клавіш форте? За допомогою чого видушують з гітари ноти? З чим дружить скульптор, коли робить творіння? І що водночас формує гідне поваги людське створіння? Тиск є відповіддю на всі ці питання, ба більше: Він змушує дивитись на речі глибше і ширше. Лиш під ним розвиваємось, світ без нього даремний. Та для когось він згубний, а для когось — буденний. Користаючись ним часто роблять прекрасне. Хтось тисне педалі, аби світло не згасло. Хтось ламає стосунки, перетиснувши в сварці, А хтось тисне в екран, швидко бігають пальці Тиск формує, вирівнює, творить, жене! Вириває з прокрастинації навіть мене Тиск прекрасний! Він у кожному з нас! Якщо вас він руйнує — тоді грайте у пас.

2020-01-30 20:22:39

4

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Ай

Мне последнее время очень не хватало украинской поэзии, спасибо за вдохновение)

Відповісти

2020-01-31 22:43:21

1

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

83

2

3656

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11208