Моральна втома гірша за фізичну
Vlad Hazda
Моральна втома гірша за фізичну, Ба більше, для мене вона гірш за все, Це схоже все на сцену еротичну, Яка в собі нічого не несе. Змішалось все всередині й довкола, Забулось все приємне вже давно, Мій мозок, як взбовтана кола, Ось-ось взірветься, й кінчиться кіно. Та ось, так раптом, я знайду свій спокій, Коли пишу тих декілька віршів, Маю вродливу музу карооку, Ратуюсь так від думок - злих дощів. Чому не можна просто так писати, Дивитися на небо ледь рябе, І знову й знову просто надихати, Когось, а разом й самого себе. Колись зберусь й поїду просто в гори, Забуду там про всі земні шуми. І буду жити сам, немов спокійне море, Десь там далеко, де живуть вірші.
2018-05-26 15:36:11
8
0
Інші вірші поета
Чому я починаю писати Час Емоційний наркоман Феномен QTV
Інші поети
Edelweiss
@Edelweiss
Alice Fantomhife
@Alice_Fantomhife
Трояндочка
@Rose_Senorita
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14269
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11405