Пізно ввечері вони знову зустрілися дома у Юрка. Батьки останнього вже відпочивали. Зважаючи на літні канікули хлопець був позбавлений суворого контролю і, якщо не враховувати певні повсякденні обов’язки по господарству, був залишений сам на себе.
Сергій приніс з собою плоскогубці і невеличкий ліхтарик на двох «пальчикових» батарейках. А ще з кишені штанів він дістав коричневу в’язану шапку із завернутими назовні краями. Саме в ній Сергій ходив взимку до школи. Коли він розвернув краї шапки, Юрко побачив в ній два отвори для очей. Отвори були дуже маленькі, зашорені нитками, які стирчали зусібіч. Складалось враження, ніби шапку побила міль. На превеликий подив виявилось, що Сергій дійсно лише розширив пальцями отвори, які вже й так були на шапці. Однак, ще більше псувати її ножицями він все ж таки не хотів.
Приміряючи її перед Юрком, виявилось, що шапка в розвернутому вигляді ледь дістає Сергію до рота. При цьому крізь отвори було погано видно, а сама шапка була жаркою і викликала свербіж на шкірі під носом.
Друзі вирішили обійтись без масок: якщо навіть баба прокинеться, вони це почують і матимуть можливість завчасно втекти, доки вона дочовгає в господарчу частину будинку. У крайньому випадку можна було б накинути їй на голову якусь ряднину, аби вона не змогла швидко зорієнтуватись, доки вони вибігатимуть через вхідні двері.
В чому проблема? Це стара жінка і не варто заздалегідь так її боятись.
Після денної спеки ніч несла заспокійливу прохолоду і полегшення. Безхмарне небо всіялось зорями. «Видно, хоч голки збирай», - згадався Юркові рядок народної пісні, яку він чув у якомусь чорно-білому фільмі про війну. На вулиці в цей час крім цвіркунів та далекого гавкання собак також нічого не було чутно. Якби це була субота чи неділя з центру села було б чутне гупання басів сільської дискотеки, дівочий сміх та горлання підпитих молодиків. Проте сьогодні було тихо і це заспокоювало.
- Покуримо? – запитав Сергій, ніби соромлячись свого запитання, та зазираючи в очі Юркові, що стояв напівобертом до нього.
Не повертаючись до нього Юрко мовчки витягнув зім’яту пачку цигарок «Отаман», верх якої був розірваний з однієї сторони. Сергій майже постійно «стріляв» сигарети, але зараз це найменше хвилювало Юрка. Утримуючи пачку в правиці і нахиливши її отвором вниз, Юрко коротким ударом об долоню лівої руки вибив кілька сигарет так, щоб вони вийшли з отвору не більше ніж до половини. Проробивши звичну маніпуляцію з пачкою сигарет, він простягнув її другові.
Сергій незграбно потягнувся за сигаретою, проте промахнувся, лише ковзнувши пальцями по пачці. Після другої невдалої спроби він притримав руку Юрка і, примірившись, ухопив врешті краєчок однієї. Однак витягуючи сигарету з пачки слідом на землю випала ще одна. Сергій швидко нагнувся, підняв її з трави, покрутив в пальцях перед Юрком, ніби демонструючи відсутність злого наміру і випадковість того що сталося, та засунув її собі за праве вухо.
В Сергія тремтіли руки і Юрко це відразу помітив.
Продовжуючи вслухатися в нічні звуки та озираючись навколо, Юрко підніс пачку з сигаретами до рота і також витягнув одну з них, схопивши її губами за край фільтру. Напівпорожню пачку він поклав назад до нагрудної кишені сорочки і доки застібав ґудзик Сергій запопадливо підніс йому вогонь запальнички.
Допоки диміли цигарки ніхто не проронив жодного слова. Сергій жадібними потрійними затяжками дуже швидко докурив до самого кінця і був змушений чекати на свого друга, що курив, ніби смакуючи. Коли ж у недопалку Юрка до фільтру залишилось близько сантиметра (хтось йому сказав, що «правильно» сигарети викурювати «до назви»), він пожбурив його по звичній траєкторії у сусідський двір і нарешті повернув голову до Сергія.
- Не бзди, синок, - жартівливо і в той же час якось безрадісно спробував його підбадьорити.
- Хто бзди? Я бздю?!! – спробував зобразити обурення Сергій. - Це ще хто з нас бздить. Хто тут недавно соплі розпускав?
Проте Юрко навіть не слухав ці виправдання:
- То що, йдем?
І вони вийшли з двору.