Сергій продовжував стояти на місці. В голові проносилась маса плутаних і обірваних думок. Руки, напівзігнуті в ліктях, мимоволі були виставлені вперед. Сергій всім серцем не бажав цієї ситуації, протестував такому висліду. Протест застряг в пересохлому горлі і з вуст лише зринули нечленороздільні заперечення: «Ні… я не буду… не я». Сергій не міг дати собі ради і не знав, що робити далі. Його «блискучий» план накрився одним місцем, а плану «Б» він звісно не мав і переляк перейшов у ступор.

Проте, насправді все це відбувалося лише протягом кількох секунд, не зважаючи на вихор думок, який ніби коротке замкнення, подавив волю і здатність тверезо мислити у Сергія.

В голові Юрка також за коротку мить промайнуло безліч думок, проте ніякого заціпеніння не було. Коли він побачив бабу Маньку його найпершою емоцією був подив. В животі все похололо, а в колінах (він все ще сидів навприсядки біля столу) з’явилась підступна млосність. Та майже миттєво здивування змінилося на гнів: «якого хє́ра вона вийшла? Чому не можна було просто сидіти в своїй кімнаті і не висовувати свого паскудного носа куди не слід?!!».

Юрко різко схопився на ноги. Так, що навіть в потилиці щось ніби клацнуло і злегка закрутилась голова: «Сучка! Все через тебе! Навіщо ти вийшла? Що я тобі поганого зробив?!!» – не вгавав потік думок. Юрко підскочив до печі, біля якої лежала скинута ним додолу стара наволочка з рештками якоїсь сушеної трави, схопив її в руки, подивився на неї, кинув геть. Схопив синтетичний мішок, один із складених біля сундука, повернувся з ним до баби, намагаючись накинути його їй на голову і паралельно розуміючи недолугість цього заходу, зважаючи на те, що стара його вже й так впізнала.

«Вона заявить! Мене посадять! Через неї, через цю кляту …!».

Проте, не маючи інших ідей, Юрко заніс лантух над головою баби, спробувавши його накинути їй на голову. Марія Прокопівна інстинктивно виставила руки вперед і занадто легкий синтетичний мішок лише краєм ковзнув по її голові та упав на підлогу. В очах старої відобразилось спантеличення і переляк.

Юрко нахилився підібрати мішок, проте стара в цей момент позадкувала до дверей в сінник. В мозок Юрка вдарила чергова порція ненависті до баби і жалості до себе самого. В голові промайнуло: «за що?». Вмить згадались яскраві моменти з дитинства: ось батько, що тоді працював в колгоспі шофером, взяв його малого з собою кудись в далеку поїздку і він вперше побачив світ за його звичними межами; Новий Рік з наміром все ж таки побачити Діда Мороза; поїздка з батьками до райцентру на базар перед школою і смачне морозиво в кафе (до цього Юрко не знав, що морозиво можна їсти ложкою з металевої піали на високій підставці); ось він щодуху мчить велосипедом з гори так, що у вухах вітер, а в руках дрібне дрижання і напруження від утримування керма…

Згадалась і баба Манька, яка тоді була ніби молодшою. Згадались пиріжки з маком…

Можливо навіть несподівано для самого себе Юрко вихопив з макітри здоровенну товкачку, заніс її над правим плечем і навідліг опустив бабі на голову…

Чвак!..

Звук не був ні дзвінкий ні глухий, радше, нагадав звук коров’ячого лайна при падінні на землю.

Марія Прокопівна ніби трішки присіла, а обличчя спотворила страшна гримаса як від враження струмом. Надпотужний удар їй прийшовся в ліву сторону темені. Вона поточилась назад, проте якимсь незрозумілим чином залишалася стояти на ногах.

«Ось він, момент незворотності» – промайнуло в Юрка у голові. «Я знав! Я чув застереження, та не слухав їх». А ще частина думок була звернута до старої, тільки тепер це радше була образа, а не гнів: «Навіщо ж ти так? Чому ти тут? Навіщо ти змушуєш мене це робити? Я ж ще надто молодий!».

– Навіщо ти? – нарешті спромігся вимовити Сергій, – Ти ж її…

Юрко, ніби згадавши про присутність Сергія, рвучко повернувся до нього продовжуючи утримувати товкачку обома руками, як бейсбольну биту. Але на той момент з його погляду було важко щось збагнути, – такі потужні емоції в ньому вирували. Побачивши оскаженілий і якийсь відсутній погляд Юрка, Сергій на мить похолов, схопився за дверну раму комори і навіть зробив півкроку назад.

– Ти ж бачив? Правда? – Юрко ніби виправдовуючись шукав підтримки у Сергія.

– Так, – ледь видихнув той.

– Вона ж сама. Я ж не хотів, ти ж бачив?

– Бачив, бачив… Все нормально.

Раптом Сергій підняв руку вказуючи пальцем на щось позаду Юрка. Той повернувся і побачив, що Марії Прокопівни в приміщенні немає. Він вискочив у сінник і з розгону налетів на порожнє відро, яке з лязгом відлетіло вбік і вдарилось об стіну. Старої не було, проте двері в світлицю були відчинені і там було ввімкнене світло. Юрко заскочив до кімнати, що мала форму букви «Г». Прямо навпроти дверей біля вікна, що виходило на його вулицю, стояв стіл застелений вишитою скатертиною. Ліворуч знаходилось інше вікно, а праворуч – грубка. Саме за рогом цієї грубки кімната розширялася вправо. Пройшовши далі від дверей, Юрко побачив на підлозі тіло старої. Її голова була заюшена кров’ю, в якій заплутаними прядками позліплювалося сиве волосся.

– Вона… мертва? – Юрко здригнувся від несподіваного голосу Сергія з-за спини. Він не уявляв, що робити далі. Перш за все хотілося щонайшвидше забратися звідси, кинувши все і тікати, тікати…

Кинувши все? Е, ні! По-перше, треба прибрати всі сліди своєї присутності, перш за все – повитирати місця, де вони з Сергієм бралися руками. Забрати плоскогубці, які Сергій взяв з дому і які зараз лежать біля вікна. По-друге, необхідно ретельно подумати, що вони розповідатимуть в міліції, на випадок, якщо їх з Сергієм будуть розпитувати, чим вони займались цього вечора. Юрко розумів, що треба зважити кожну дрібницю.

Розмірковуючи над тим, як діяти далі, Юрко не відразу звернув увагу на Сергія, який діловито порпався у тумбі біля ліжка старої.

– Що ти робиш? – запитав Юрко.

– Зараз, – відповів той, – здається, я знаю, де вона ховала гроші.

– Нам не можна тут довго залишатися. Світло видно на вулицю.

– Так. Я знаю. Тому давай швидше.

Вдвох вони стали обшукувати кімнату. В тумбі нічого цінного Сергій не знайшов, тож він перейшов до шафи з одягом і став викидати його вміст на підлогу. Юрко ж, майже відразу під скатеркою на столі знайшов вісімдесят гривень. Не знайшовши більше нічого вартого уваги він підняв погляд на ікони, що висіли в куті кімнати під стелею. Божа Матір з Ісусом була більшою за дві інші і знаходилась в центрі. Юрко мало що тямив в біблійних сюжетах та зображеннях святих, проте зміст цієї ікони визначив відразу.

Це був масивний дерев’яний короб зі склом під яким, власне, і знаходилась ікона. Обличчя Богородиці та маленького Ісуса, а також кисть руки Божої Матері були виконані фарбами і, певно від часу, дуже потемніли. Натомість оклад, який вкривав майже всю іншу площу ікони, мав яскраво жовтий колір. Юрко виліз на стіл, схопив ікону обома руками і потягнув на себе. Виявилось, що вона кріпилася за допомогою цвяхів і проволоки.

Сергій в цей час стояв поруч біля столу і без зайвих запитань простягнув руки, щоб прийняти ікону з рук товариша. Ні в шафі, ані під матрацом він нічого цінного не знайшов.

Юрко тим часом зняв дві інші, менші ікони, що висіли по обидва боки від головної і таким же чином передав їх Сергієві, після чого зіскочив зі столу.

Хлопці обвели поглядами приміщення світлиці, переглянулись між собою, ніби запитуючи один у одного: «ну що, все?». Сергій відчував спустошення і… образу. Очевидно, що не для цього вони затіяли все це. До того ж, в баби не виявилось нічого цінного. Щодо самої господині, – якоїсь гризоти сумління Сергій не відчував. Після кількох потужних викидів адреналіну те, що сталося цієї ночі, ще не усвідомлювалося належним чином. А ще відчувалася втома і бажання якнайшвидше покінчити з цим і залишити будинок старої.

Схожі відчуття вирували і в душі Юрка. Гнів і образа на Марію Прокопівну минув майже так раптово, як і спалахнув. Пізній час, незвична для нього ситуація, в якій він знаходився, стрес домішували відчуття нереальності, та сну. Провини в скоєному він також не відчував. Можливо, було трохи жаль стару, але тільки й всього. Юрко сам дивувався таким змінам і навіть відчував щось схоже на гордість від того, що́ він зробив.

Ікона Богоматері виявилась занадто громіздкою. Юрко поставив ікону на підлогу і ногою розбив скло. Діставшись до зображення він взявся обдирати оклад, проте це виявилось дуже складним завданням. Сергій метнувся до тумбочки, яку він раніше оглядав, і взяв звідти помічений раніше кухонний ніж.

З ножом справа пішла краще. Проте знімаючи металеві частини ікони Юрко все більше пересвідчувався, що це скоріш за все ніяке не золото, а звичайна латунь. Не можна сказати, ніби він раніше був впевнений в «благородності» цього металу, але ж якась надія жевріла. Ікона здавалась такою старовинною і безумовно цінною...

Раптом Юрко повернувся до тіла Марії Прокопівни і причаївся, ніби прислухаючись. Деякий час хлопці (Юрко навприсядки і Сергій навстоячки) тамували подих. Не розуміючи, що відбувається, Сергій звертав погляди то на Юрка, який нічого не пояснював, то на стару, куди була прикута Юркова увага. Аж, раптом Юрко підвівся, простягнув Сергієві шматки окладу і підійшов до розпростертого тіла. Прислухався. Нахилився нижче, роздивляючись обличчя і рану на голові, завмер.

Сергій уважно спостерігав за тим, що відбувається. Він зрозумів, що привернуло увагу Юрка, але сам бажав залишатись осторонь, бо ледве сприйнявши одну реальність, він не хотів сприймати іншу. Нову реальність. Зловісну!

«Баба не померла!..

…І тепер, коли все так надто далеко зайшло, це проблема…»

Та раптом зловісна картина злочину доповнилась брутальною огидою: Юрко підніс ножа до горла старої і став здійснювати ним поступальні рухи по напрямку леза. Однак, ніж виявився настільки тупим, що вгрузаючи в задубілу зморшкувату шкіру залишав за собою лише незначні порізи. До того ж, чим більш Юрко застосовував тиск на лезо ножа, тим більше з боку в бік ходором калаталась закривавлена голова старої.

Сергій відчув різку нудоту і вискочив у сінник, а далі – до вхідних дверей будинку. Проте сінник не освітлювався, а збагнути мудрагезне пристосування запірного пристрою дверей часу вже не залишалось. Повернувшись ліворуч від вхідних дверей Сергій дав вихід потужній судомі, відчуваючи легке запаморочення і гіркоту в горлі.

На щастя, все скінчилось швидко і сплюнувши їдку тягучу слину Сергій витер вуста тильною поверхнею руки і присів поряд обпершись спиною до стіни. В бабину кімнату заходити не хотілось, хоча Сергій розумів, що побачене там вже не зможе викликати повторної хвилі блювання. А ще його дивувала холодна розсудливість Юрка, ніби він оце вперше його побачив і відкрив в ньому стільки нового для себе.

Кволо промайнула думка: «що тепер з нами буде?». Сергій повільно підвівся, вийшов в господарську частину будинку, дістав за вікном плоскогубці (щоб потім не забути), огледівся. Інша думка: «які ж ми все-таки ідіоти», – теж була не стільки осудливою, скільки муляла саме недолугістю їх дій і ризиком відповідальності за скоєне.

Сергій повернувся і пішов до Юрка. Той в цей час стояв випрямлений і витирав кров з ножа квітчастою скатертиною столу. Баба Манька лежала долі в тій же позі, проте на шиї в неї зіяла здоровенна кривава рана з якої в центрі стирчало утворення округлої форми світлого кольору – хрящі гортані. Поруч була чимала калюжа крові, – схоже таки стара дійсно була ще живою, коли Юрко різав їй горло тупим ножем. «Але вона нічого не відчувала», – заспокоював себе Сергій, – «вона була у відключці».

Юрко, поглядаючи на тіло вбитої, як майстер на результати своєї роботи, відчужено мовив:

– Ніж теж треба забрати.

– Що далі? – запитав Сергій, дивлячись на Юрка, якого він знав з дитинства і який за останні хвилини ніби став набагато старшим.

– Що-що… Валим звідси, – ось що.

Юрко взяв ікону, одну з двох, що залишилися цілими, і передав її Сергію. Сам взяв іншу. В Сергія також були також рештки розбитої ікони.

Виходили з хати через вікно, яким проникали всередину. Далі – тією ж дорогою через город вийшли на сусідню вулицю.

Про ружжо так ніхто і не згадав…