Плоскогубці лежали під вікном. Юрко, що йшов тепер попереду, підійшов до отвору у вікні і зазирнув всередину приміщення. Тиша. Вочевидь дзвін скла не розбудив господиню.

На вулиці також крім звичайних нічних звуків, було тихо і якось порожньо.

Поставивши ліву ногу на призьбу, праву Юрко просунув у отвір вікна, намагаючись всередині знайти для неї якусь опору. Але нога так і гойдалася в просторі кімнати. Юрко уперся руками в нижню частину віконної рами і змістивши на них вагу тіла, просунув ногу далі. Проте і це не дало результату. Тоді він трохи висунув ногу назад і вигнувши спину та низько нахиливши голову, просунувся в отвір всім тулубом.

Там він повторив спробу дістатися правою ногою до підлоги утримуючи вагу тіла на руках, що впирались в підвіконня та віконну раму. В долоні впиналось бите скло і рештки віконної замазки, а штани зачепились за дерев’яні скалки в «цікавому» місці. Та Юрко на це навіть не зважав з огляду на вкрай незручну позу в проймі вікна. Поступово він спускав праву ногу все нижче, задираючи при цьому ліву, що залишалась знадвору.

Нарешті він таки став правою ногою на підлогу і різким рухом перекинув в приміщення ліву ногу потягнувши за собою скалки скла, які з шумом посипались вниз. Як і в попередній раз хлопці завмерли: Юрко з бабиної хати, а Сергій з вулиці, напружено дивились один одному у очі, прислухаючись до тиші. Але на цей раз навіть не загавкали собаки.

По деякому часі Юрко гукнув Сергію і той поквапцем заліз у вікно, проявивши при цьому більшу вправність.

Огледілись. Сергій ввімкнув ліхтарик, проте користі від нього було мало. До того ж, батарейки стали розряджатися прямо на очах.

Юрко підійшов до протилежної від вікна стіни і став водити долонею по її поверхні, в пошуках вимикача. За мить кімнату залило ввімкнене світло і деякий час довелось мружити очі. Тільки при світлі хлопці побачили, який безлад вони вчинили при проникненні в будинок: бите скло, дерев’яні скалки, рештки засохлої фарби і віконної замазки були розсипані на підлозі. Підвіконник прикрашали розмазані бризки крові з відбитками рук.

Навпроти вікна знаходились двері в сінник. Праворуч від них долі стояв сундук великих розмірів накритий поліетиленовою плівкою, на якому розмістились два відра з водою та емальований кухоль з надщербленим дном. Внизу стояла величезна макітра з здоровенною дерев’яною товкачкою, що впиралась у піч, якою власне і закінчувалась протилежна стіна. В стіні праворуч розташовувались двері до комори.

- Робимо все швидко, - пошепки мовив Юрко, проте його внутрішній голос, що несподівано знову дав про себе знати, протестував: «Ні! Це дурний сон. Це все неправильно. Господи, що я тут роблю?».

- Я в комору, - так само тихо і здавлено відповів Сергій.

Він підійшов до старих дощатих дверей, зачинених з протилежної сторони на защіпку, які відкривались натисканням важеля, розташованого над ручкою дверей ззовні. Спочатку тишу порушило звучне клацання запірного пристрою, потім – жахливе рипіння навісів дверей, що відчинялись в комору. В ніс Сергію вдарив різкий запах старих злежаних речей. В коморі було тісно і темно. З правого боку знаходились стелажі заставлені різними речами. Однак речами, подекуди до самої стелі, був завалений весь прохід: ящики і коробки різних розмірів, зав’язані клунки, старий одяг і взуття, скляний посуд, стопки старих газет та багато чого іншого. Сергій зрозумів, що для ретельного огляду потрібен час і простір; потрібно хоча б частково розвантажити приміщення комори повиносивши з неї значну частину речей.

Сергія охопило відчуття паніки. Ще дорогою до будинку Марії Прокопівни він почувався розгубленим і навіть чекав від Юрка пропозиції відмовитись від усього. Він би погодився, нехай навіть той взяв би за це його на кпини. Зараз розуміння того, що все йде якось не так, лише посилилось.

Але Юрко де й подів колишню невпевненість. Підійшовши до сундука він по-хазяйськи став знімати відра на підлогу. Все робив бездумно і машинально. Доки Сергій безсистемно і марно порпався у коморі, Юрко вигорнув назовні і оглянув вміст скрині (здебільшого це був одяг та інші вироби з тканини), перевірив вертикальне заглиблення в стіні біля печі, заставлене кухонним начинням, та перемістив свій погляд на протилежну стіну, де знаходилось вікно, через яке вони потрапили до будинку. Ліворуч від нього у куті розташовувався дерев’яний стіл, під яким також знаходились якісь речі, накриті зверху рулоном домотканої доріжки. Юрко нагнувся під стіл і стягнув її додолу.

Щойно він потягнувся до клунків, які побачив під нею, він раптово усвідомив, що щось змінилось. Щось невловиме. Кров вдарила в обличчя, а шлунок і стравохід різко зсудомило, ніби перед блюванням.

Сергій більше не шурхотів в коморі, - ось що не так!

Юрко виліз з-під столу, повернув голову ліворуч. Сергій стояв біля комори білий як крейда і дивився кудись за спину Юрка.

- Юра?!! – біля навстіж відчинених дверей сінника в одній нічній сорочці стояла Марія Прокопівна.