… Взяли їх під обід того ж дня.

Спочатку хтось звернув увагу, що в Марії Прокопівни всю ніч горіло світло. Зрештою, коли розвиднилось, сусіди ризикнули провідати стару і виявили кривавий злочин. Спочатку на місце прибув сільський голова, що також мешкав на цій вулиці. Він же, будучи людиною досвідченою, першим подбав про те щоб біля хати, а тим більше всередині, не товклися занадто «допитливі». Згодом на місці злочину керував вже дільничний інспектор, який, проаналізувавши найперші усні повідомлення, та бігло оглянувши сліди злочину, майже відразу склав короткий перелік підозрюваних, в список яких потрапили і хлопці.

Слідчо-оперативна група приїхала за кілька годин, ще за півгодини – начальство з райцентру, а пізніше і з самої області. Звіряче вбивство Марії Прокопівни в селі викликало справжній резонанс, тож на вулиці біля її двору була численна кількість люду, які жваво обговорювали те, що сталося, та ділилися власними версіями.

Ні в кого не викликало сумніву, що це скоїв хтось із своїх. Так само було зрозуміло, що злочинець був вкрай незграбним і недосвідченим. Насамкінець, зникнення ікон, які в грошовому еквіваленті майже нічого не коштували, укріпило переконання, що це справа рук якихсь підлітків. Точилися дискусії, хто саме це міг бути, кого коли бачили і таке інше. А ще хтось чув вночі собаче гавкання, ніби «хтось лазить»; хтось ніби бачив худорляві статури, що бігли городами притримуючи щось під пахвами…

… Коли додому у двір зайшов дільничний інспектор міліції разом з молодим оперуповноваженим, Юрко сидів під старою абрикосою. Дома також знаходилась його мати, яка саме закінчила якісь справи у будинку і вийшла на подвір’я. Вона вже знала, що сталося, проте навіть не думала обговорювати це з своїм сином.

Дільничний, якого в селі називали на ім’я й по батькові, мовчки попрямував вглиб двору, підійшовши ближче, привітався з Юрковою матір’ю і так само не поспішаючи повернувся до Юрка, підняв з землі табурет, що лежав біля дерева, мовчки всівся і з флегматичним виразом обличчя і втомленим голосом людини, яка не приймає заперечень, звернувся до самого Юрка:

– Ну що, Юра, давай, розповідай все, як воно було.

– Що значить, «розповідай», Сергію Васильовичу? – втрутилась була мати, аж раптом в неї ніби все всередині обірвалось. Вона й собі опустилась на східці перед будинком.

Юрко неначе перебував в якомусь трансі.

– А де ж дружбанчик твій, га? Де ж мій тезко? – продовжував Сергій Васильович.

Юрко відвернув голову в бік і мати побачила, як в його очах зблиснули сльози, які певний час утримуючись якоюсь внутрішньою волею, раптово вирвалися на волю і покотилися по щоках в декілька струмків. Вона вже й забула, коли востаннє бачила сльози сина, а той, ніби відпустивши все, що до останнього намагався стримувати в душі, розридався ще дужче. Тепер він плакав і за безвинно убитою ним бабою Манькою і за її пиріжками з маком, і за тим, як він бездумно занапастив свою долю.

На порозі зовсім беззвучно плакала його мама.

- Збирайся, Юра, - видихнувши мовив дільничний, коли Юрко став заспокоюватися і лише періодично хмикав, раз-повз-раз випускаючи зелену бульбу з носа.

Оперуповноважений підійшов до Юрка, взяв його праву руку і уважно придивився на засохлі буруваті плями, залишені на манжетах його вицвілої сорочки.

– А ви б не могли дати йому іншу сорочку, - звернувся він до матері Юрка, - бо цю ми будемо вилучати.