Доторк потойбіччя

Роман Шарко

В морозну ніч світили зорі і зачудований я снив. В багатовимірнім просторі думки снували дуже кволі стан невагомості п’янив. В якийсь момент я усвідомив, що біль від холоду минув. Спочатку вивертав, судомив, ламав і навіть знерухомив та врешті – ніби і не був. Тепло по тілу розливалось, а з ним і спокій, німота. Не хвилювало як це сталось. Та й зрештою, хвала, що склалось все так. А інше – річ пуста. І серед тиші й упокою один на неосяжний світ у вічності передпокою почув я мовою слабкою своє ім’я… А далі вслід із купи снігу як примара з’явився чорний лячний лик. Чи не привиділась почвара? Чи це якась тутешня кара? Погрозою просякнув клик. І зник. А я все видивлявся. Розбурхалась остигла кров. Та раптом силует піднявся вже поруч. Він у очі вп’явся, й спитав: чого сюди прийшов? Обличчя чорне і холодне, лиш очі світяться в пітьмі. І все навколо неприродне і запитання безборонне повторювалось як у сні. Підвівся похапцем на ліктях і усвідомить не бажав, що кольорове розмаїття розтало, як і те жахіття і тільки я в снігу лежав. І знову вітрюган поглинув розпачливе моє виття. Страждав від мук, але не гинув, коли безпам’ятство це скинув і піднімався до життя. Я звівся, я стояв ногами! Я звідкись сили віднайшов. І повертаючись до тями, промерзлими як лід ступнями, я ви́простався і пішов.

2024-10-22 15:18:22

0

Схожі вірші

Всі

Впізнай себе...

Вікторія Тодавчич

Впізнай себе в моїх словах , Що виливаються в пісні. Ти знову є в моїх віршах . Я їх присвячую тобі. Всі погляди твої ласкаві, Я все змалюю у віршах. Тихенько ,щоб вони не знали До тебе я прийду у снах. Коли у дзеркало поглянеш А там побачиш лиш мене. Знов вірші всі мої згадаеш, І знов впізнаеш там себе. І в день Святого Валентина, Ми стали друзями с тобою. Нехай зупинится хвилина, Я розлучилася з журбою....

43

7

2716

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13066