Доторк потойбіччя
В морозну ніч світили зорі і зачудований я снив. В багатовимірнім просторі думки снували дуже кволі стан невагомості п’янив. В якийсь момент я усвідомив, що біль від холоду минув. Спочатку вивертав, судомив, ламав і навіть знерухомив та врешті – ніби і не був. Тепло по тілу розливалось, а з ним і спокій, німота. Не хвилювало як це сталось. Та й зрештою, хвала, що склалось все так. А інше – річ пуста. І серед тиші й упокою один на неосяжний світ у вічності передпокою почув я мовою слабкою своє ім’я… А далі вслід із купи снігу як примара з’явився чорний лячний лик. Чи не привиділась почвара? Чи це якась тутешня кара? Погрозою просякнув клик. І зник. А я все видивлявся. Розбурхалась остигла кров. Та раптом силует піднявся вже поруч. Він у очі вп’явся, й спитав: чого сюди прийшов? Обличчя чорне і холодне, лиш очі світяться в пітьмі. І все навколо неприродне і запитання безборонне повторювалось як у сні. Підвівся похапцем на ліктях і усвідомить не бажав, що кольорове розмаїття розтало, як і те жахіття і тільки я в снігу лежав. І знову вітрюган поглинув розпачливе моє виття. Страждав від мук, але не гинув, коли безпам’ятство це скинув і піднімався до життя. Я звівся, я стояв ногами! Я звідкись сили віднайшов. І повертаючись до тями, промерзлими як лід ступнями, я ви́простався і пішов.
2024-10-22 15:18:22
0
0
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
1755
Сумую без тебе
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
1783