Доле!
Alina Vykhrystyuk
Дякую, доле, тобі за досвід, що веде крізь призму століть. За занепад, піднесення й розквіт, за вогонь, що не зміг дотліть. Дякую за щоденний ранок, за тяжкі шквали й випробування. За темряву, яка дарує світанок і за неосяжну науку кохання Дякую за емоції та байдужість, за хвилю тимчасових злетів і падінь. За слабкість, а часом за мужність, що відіб'ється в роках поколінь. Дякую, доле, за втрати і надбаннЯ, за перемоги й помилки, які стаються. Шкода, що тільки всі твої знання так дорого і важко всім даються
2021-03-03 22:41:30
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Сандра Мей
😞 гарно й сумно😞
Відповісти
2021-04-16 05:55:25
Подобається
Alina Vykhrystyuk
@Сандра Мей дякую) Досвід вчить)
Відповісти
2021-04-16 07:57:56
1
Інші вірші поета
Мотивація Диянгол Про актуальне Стань депутатом
Інші поети
Maggy
@weirdbutmagical
Rodrigo Crespo
@rodrigo_crespo
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13125
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
45
5
2450