Може птах?
Светлана Пилюк
Що то в грудях моїх так тьохкає, Що то там без кінця цвірінчить, Стукотить, часом голосно цокає, Б'ється радісно та гомонить? Може, птах оселивсь необачливо Та й співає, неначе в гаю? Чи тебе випадково побачила, Й зашарілась, як Єва в раю? Моє серце щебече, не журиться, Бо твоє навздогінку біжить , І до мого так щиренько тулиться, Про кохання своє воркотить... 28.09.2020
2020-09-28 18:20:09
13
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Ledi ПТАШКА #ОЛД #ТОК
В закладочку 😅. Не помню твоих украинских стихов, к сожалению. Дуже здивувала, Світлана 🌹🌹🌹
Відповісти
2020-09-28 18:27:27
1
Светлана Пилюк
@Ledi ПТАШКА #ОЛД #ТОК не, пошарся, там много есть!)))). Спасибо
Відповісти
2020-09-28 18:28:33
1
Інші вірші поета
Я не знаю себе... Колискова Сонця Знову Мене як пташку тримай
Інші поети
Emily
@Amaliya_
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2400
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11994