Озерні дзеркала
Светлана Пилюк
Задивились велетні у воду, Світ не знав такої ще краси! Хто їм дав таку чарівну вроду, Що приходить тільки восени? Спить на гілці вітер, не гуляє, Пташка не зривається в політ. Небо на дні озера блукає, Сонце тихо вже пішло на Схід. І щемить від тих дзеркал в душі, Хоч би спокій той не зворушити, Хоч би всім, хотілось, як мені, Сум на глибині сум увесь лишити. 22.09.2020
2020-09-22 16:21:41
6
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Светлана Пилюк
@Boanerge р, а яке фото чудове я вчора зробила!!!!! Вірш нічого в порівнянні
Відповісти
2020-09-22 17:06:42
1
Светлана Пилюк
@Boanerge дякуююююю!!!!!
Відповісти
2020-09-22 17:12:40
1
Светлана Пилюк
@Светлана Пилюк https://www.surgebook.com/ptitsaradost/poem/poltava-kovel-tranzit
Відповісти
2020-09-22 17:15:05
Подобається
Інші вірші поета
Сильніший за тата Я подумки лечу "Полтава-Ковель" транзит Цей світанок...
Інші поети
Arif Babatinca
@arif_babatinca
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5431
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11994