Озерні дзеркала
Задивились велетні у воду, Світ не знав такої ще краси! Хто їм дав таку чарівну вроду, Що приходить тільки восени? Спить на гілці вітер, не гуляє, Пташка не зривається в політ. Небо на дні озера блукає, Сонце тихо вже пішло на Схід. І щемить від тих дзеркал в душі, Хоч би спокій той не зворушити, Хоч би всім, хотілось, як мені, Сум на глибині сум увесь лишити. 22.09.2020
2020-09-22 16:21:41
6
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Светлана Пилюк
@Boanerge р, а яке фото чудове я вчора зробила!!!!! Вірш нічого в порівнянні
Відповісти
2020-09-22 17:06:42
1
Светлана Пилюк
@Boanerge дякуююююю!!!!!
Відповісти
2020-09-22 17:12:40
1
Светлана Пилюк
@Светлана Пилюк https://www.surgebook.com/ptitsaradost/poem/poltava-kovel-tranzit
Відповісти
2020-09-22 17:15:05
Подобається
Схожі вірші
Всі
Why?
I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?
61
4
8210
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
11138