Люди - бетонні споруди
rocusan
Люди, то бетонні споруди. Споруди спотворені містом, Яке не має жодної спокуси. Де сльозам певно не місце. Всі люди пусті у середині Тіло, що з бетону, не горить І їх думи не розмити нині. Про почуття дарма говорить. Міста творіння не живуть. Існують, щоб робити більше Бетону і міста, яке клянуть Бо з пустотою жити то інше. Розірвати коло те складно Порочне коло - частина нас. Інструмент міста владний Мається у кожному водночас. І хотілось би лишити бетон Що тою масою не дає дихати. Написати вже новий закон, Аби здихатись, але відомо що Люди, то бетонні споруди. Споруди спотворені містом, Які вже не мають причуди Аби не міситись з цим тістом.
2018-02-15 09:09:15
1
0
Інші вірші поета
Вірші не приносять слави. Знаєте, то є така мука - кохати. Я залишаюсь Я піду.
Інші поети
Neha
@neha_09
Схожі вірші
Всі
Нарисую солнышко :)
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...
42
1
2697
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
5205