Люди - бетонні споруди
rocusan
Люди, то бетонні споруди. Споруди спотворені містом, Яке не має жодної спокуси. Де сльозам певно не місце. Всі люди пусті у середині Тіло, що з бетону, не горить І їх думи не розмити нині. Про почуття дарма говорить. Міста творіння не живуть. Існують, щоб робити більше Бетону і міста, яке клянуть Бо з пустотою жити то інше. Розірвати коло те складно Порочне коло - частина нас. Інструмент міста владний Мається у кожному водночас. І хотілось би лишити бетон Що тою масою не дає дихати. Написати вже новий закон, Аби здихатись, але відомо що Люди, то бетонні споруди. Споруди спотворені містом, Які вже не мають причуди Аби не міситись з цим тістом.
2018-02-15 09:09:15
1
0
Інші вірші поета
Ненависна риса Скажи мені чому? На душі гримлять канонади Я залишаюсь
Інші поети
Romalian
@Romalian
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5330
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4387