Реп'ях і незнайомка Руїни

Реп'ях і незнайомка

Маленький, непримітний
Реп'ях жив непривітний
Поблизу парканчика
Школи і майданчика.

Він людям не всміхався
І рідко дивувався,
Але, всьому на диво,
Його щось підчепило,

Понесло дорогами
Слідом за тривогами
Через усі потьомки
На сукні незнайомки...

І хоч все оце не слід,
Та і він побачив світ
І він побачив світло,
Що у тканині блікло,

І диво-незнайомка,
Цілуючи солодко
Для себе непомітно,
Крізь світ несла тендітно.

Бідолашний же реп'ях
Імітовний зовсім дах
На радощах утратив —
В халепу що потрапив,

Не міг ще зрозуміти:
Його навчили квіти
Всім вивертам кохання
Уперше і востаннє —

Принаймні так гадав він
І в одну із страшних війн
Втягнувся і без фальші,
Людину покохавши...

Він проводжав до хати
Лиш ту, що смів кохати,
І тиша їніх пíсень
За газ же вуглекислий

Нещасному герою
Була, і він без зброї
За неї йшов у бій би
Хоч і дістали війни...

Кінець настав дорозі —
З'явившись на порозі,
Був чемним і привітним
І став усім примітним

Молодий дурний реп'ях...
І знесло від горя дах,
Коли же дама серця
Порвала, що не рветься

І на подвір'я темне,
Немов би щось некчемне,
Так викинула грізно —
Він не благав: вже пізно.

Він мовчки сльози витер,
І нес бездушний вітер —
До чорного паркану?
Хто залікує рану?

Хоч хто її обробить
І шкоди не наробить?
І серéд усіх невдах
Наш малесенький реп'ях

Блука у світі досі,
Колючкою на носі
Всіх лякаючи людей,
Без коханої своєй...

Він зна: все ефемерно —
Залишиться, напевно,
Лиш надпис намогильний:
«Прилип і був відірван».

Маленький привид з вишневим серцем

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Леся Українка

Реп'ях і незнайомка

Ех, Реп'ях... Я аж плачу 😿

Відповісти

2022-11-16 21:30:41