Мертвими мовами
Nadine Tikhonovitch
Твоїх сторінок ніхто не торкнеться, Ти написана мертвими мовами — Ховала в тобі знесилене серце, Відпочивала між перешкодами. Слова не торкнуться чужої душі — Мої збережи, як у сейфі, мрії, Засинай — вночі, як раніше, блищи: Мене не лишай, будь ласка, надії!.. Я тебе воскресу — зберу по шматках, Відшукавши сенси твої тепер знов, Я образ знайду у вишневих рядках, Де смерть і життя, і небесна любов. Нехай злі боги мене покарають За злочини слів, що скоєні серцем, Нехай буде так — слова хай вбивають, А тих сторінок ніхто не торкнеться... ------------------------------------------ Книзі, приреченій на смерть і життя одночасно... -----------------------------------------
2022-11-11 20:12:16
21
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Твоя Відьма
😍👏
Відповісти
2022-11-11 23:03:10
1
Оксана
Враховуючи фон, можу тільки здогадуватися, про яку книгу йдеться)
Відповісти
2022-12-24 01:54:09
1
Інші вірші поета
Знову забула, що я не Бог... Як ти? Те, що для тебе дурниці... 10.12
Інші поети
Уляна
@Ulyana_New
Queen Morgana
@queenmorgana
Lady K
@lady_k
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14489
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1892