Своєю дорогою
Nadine Tikhonovitch
Вона просила йти мене дорогою своєю, Вона благала місяцем і сонцем не любить... Та хіба ж я винна, що душею юною всією До неї рвуся, немов скажена, кожну мить... Вона зі мною, чесно, була завжди люб'язна, Та хто ж це звіра в серці розбудив? Я хочу бачити лише, нічого більшого... Будь ласка! Дозвольте написати хоч один, один ще твір! В очах - гроза, а в серці - полум'я та крига, Вона просила йти мене дорогою своєю... Чого ж хотіла ти? Ти й у всьому винна! Боже! Жінку покохала! Та я не дихаю без неї... Я не рухаюсь без неї... І люблю сором'язливо: Її очі сірі з зеленцею - то мій кисень для легенів... Я обійму її, хоч подумки, так ніжно і щосили, І віднині, як заворожена, йду лише дорогою своєю...
2020-10-13 08:54:59
29
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Nadine Tikhonovitch
Звичайно! Неуважно переписала з чернетки... Дякую, що помітили!
Відповісти
2020-10-13 12:09:17
Подобається
Danii
Як пронизливо...
Відповісти
2020-10-13 13:42:52
1
Андрей
Тоже печальная судьба
Відповісти
2020-10-24 11:58:51
1
Інші вірші поета
La femme que j'aime beaucoup Наскільки це можливо Зустрічами нашими... Місячна ніч
Інші поети
Nochu's Wife
@LOLAKOOK
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
تُومِي.
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
2654
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
12396