Своєю дорогою
Nadine Tikhonovitch
Вона просила йти мене дорогою своєю, Вона благала місяцем і сонцем не любить... Та хіба ж я винна, що душею юною всією До неї рвуся, немов скажена, кожну мить... Вона зі мною, чесно, була завжди люб'язна, Та хто ж це звіра в серці розбудив? Я хочу бачити лише, нічого більшого... Будь ласка! Дозвольте написати хоч один, один ще твір! В очах - гроза, а в серці - полум'я та крига, Вона просила йти мене дорогою своєю... Чого ж хотіла ти? Ти й у всьому винна! Боже! Жінку покохала! Та я не дихаю без неї... Я не рухаюсь без неї... І люблю сором'язливо: Її очі сірі з зеленцею - то мій кисень для легенів... Я обійму її, хоч подумки, так ніжно і щосили, І віднині, як заворожена, йду лише дорогою своєю...
2020-10-13 08:54:59
29
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Nadine Tikhonovitch
Звичайно! Неуважно переписала з чернетки... Дякую, що помітили!
Відповісти
2020-10-13 12:09:17
Подобається
Danii
Як пронизливо...
Відповісти
2020-10-13 13:42:52
1
Андрей
Тоже печальная судьба
Відповісти
2020-10-24 11:58:51
1
Інші вірші поета
Місячна ніч Таке кохання - це боляче! П'яні листи Регламент для знеболювального
Інші поети
Твоя NATALI
@sunny_princess
Umi Kurilo
@umi_san
Mene.net
@Yana_Buchak
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13234
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
17091