Неспокій
Nadine Tikhonovitch
Мені знати б, що спиш ти, люба, Що тебе не збудило вибухом — Твій нічний неспокій у грудях Стане від мене їм вироком. Силою думки чи уві сні Запевни мене, що все добре, На зло ворогам сильніш обійми У мить неминучого шторму. Дай знати мені, що жива ти — Мені інших знань і не треба... Хіба не жорстокість — мовчати Під осяяним бомбами небом? Тривога. Знов вибух. Світанок... Я крізь ніч прошепочу: «Живи...» Наш ранок, наш вечір настане — Поза межами б стрічки новин...
2022-11-01 01:45:15
24
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Твоя Відьма
Я знаю: прийде час і неспокій зміниться спокоєм! Чекаємо! ❤️
Відповісти
2022-11-02 18:44:04
3
Леся Українка
Вірш покрив цілком і повністю, особливо про "мені інших знань і не треба" і про жорстокість мовчання під бомбами...
Відповісти
2022-11-09 20:19:50
2
Оксана
Неймовірно😍
Відповісти
2022-12-24 01:58:20
1
Інші вірші поета
Печуть на тілі... Шкарпетками заручені Минуле так безсовісно... Кохай мене, будь ласка...
Інші поети
Corbie
@ezzylryb
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
1766
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1789