Не відкладати людей

Nadine Tikhonovitch

Відкладаєш на потім і книги, і вірші, І роботу, і купу повсякденних речей, Але треба навчитись, бо це найстрашніше, Не відкладати ніколи на потім людей. На завтра відклав — завтра людини не буде, Сьогодні багато так справ, а завтра — війна, На завтра? А сьогодні останній твій грудень, Завтра... А завтра, можливо, нічого нема... Так, ти пробачиш собі і втрачені гроші, Може, і час, що так швидко від тебе спливав, Але ти за людину пробачить не зможеш, Яку не зустрів, яку ти на потім відклав... Часто питаю себе: що трапитись може? Гірше куди? Що можливо, то трапилось все... Та раптом озирнусь навкруги і... О Боже! Скільки ще потрясінь і бід життя принесе... Я хочу вірити в краще — завтра туманне, Я відкладала на потім багато ідей, Але я знаю одне, одне пам'ятаю: Не відкладати ніколи на завтра людей.

2023-01-27 17:41:26

18

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Nadine Tikhonovitch

@Н Ф дякую

Відповісти

2023-01-27 17:55:42

1

Lady K.I.M

Супер

Відповісти

2023-01-28 07:03:40

1

Леся Українка

Мудро💜

Відповісти

2023-05-14 16:15:23

Подобається

Схожі вірші

Всі

Тени собственного сердца ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤

39

9

1828

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

2335