Поговоримо?
Думки вкрали ніч, війна вкрала спокій. Ховаю лице.
І пишу. Як ти? Ми так давно не говорили про це...
Чи здійснені мрії у світі, якого, може, й нема?
Чи є там хвороби? Чи є там осінь? Чи є там війна?
Чи сумуєш за мною? Чи згадавши, приходиш у сни?
Чи чуєш молитви мої? Чи бачиш, як плачу біля стіни?
Як там у світі, куди так сильно хотіла раніше втекти?
Ні, більше не буде питань: «Чи не жалкуєш про скоєне ти?»
Давай за буденне, ніби між нами не смерть, а тільки міста,
Ніби цього не було: ні сліз, ні прощань, ні тим паче хреста.
Більше не буде благань ні про що, більше не буде докорів —
Вибач, якщо я набридла тобі кількістю болісних творів.
Із попелом спалених зошитів не відправлю більше листів —
Знаю: до тебе вже не веде жодних дверей і жодних мостів.
Давай поговоримо... Зовсім трішки... Як говорили колись...
Коли розглядали зграї пташок і також хотіли увись...
Як ти? Чи знайшла собі друзів? Чи є там зима і чи тепла?
І скажеш мені: небеса чи земля — що насправді є пекло?
Давай поговоримо так, мов зустрілись за безліч ми років —
Можливо, до тебе мені залишилось лиш декілька кроків...
Як ти? Сподіваюсь, хоча би у тебе наразі спокійно...
Що? А я? На жаль чи на щастя, у мене на фронті стабільно.
2023-02-26 03:13:44
18
2