Пахне осінню
Nadine Tikhonovitch
А на вулиці пахне вже осінню, І дням похмурим немає кінця; І серед листя п'янкого морозами Розбухають нещасні серця... А на вулиці пахне дощами - Це сльози минулих вже днів, А душі танцюють пачаллю, І жадають серця знов обійм... А на вулиці пахне книжками - Загорнусь в тисячі я рядків, А осінь застигла між нами, Тонучи в сновидіннях сумних... Ненавидить, мабуть, нас осінь - Мов війна ця, руйнує серця; А ти сльози збери на волоссі І зі мною крокуй до кінця!
2020-08-26 20:21:10
42
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Nadine Tikhonovitch
@Фαйղα Եօթթí #AР #FN ДЯКУЮ
Відповісти
2020-08-26 20:23:33
1
Nadine Tikhonovitch
@Сергей Фомичёв (не просто романтик) Спасибо
Відповісти
2020-08-26 21:29:52
Подобається
Оксана
Сильно
Відповісти
2022-10-08 12:23:37
Подобається
Інші вірші поета
Я ніколи не зраджу... Надто потрібна Сумна реальність Чи плачеш ти, серце?
Інші поети
Уляна
@Ulyana_New
Твоя NATALI
@sunny_princess
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2319
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12310