Тіні мертвих
Рутенія
Чого так серце рветься із грудей, а подих перехоплює від миті? Я думала, що це тільки гра тіней, та бачу в них обличчя, хоч й розмиті. А все ж це сутності без тіла, без душі, які торкаються людських бажань. Вони ховаються в нічній пітьмі і живляться з моїх страждань. Щоразу сил стає все менше й менше, а згодом думка промайне про смерть. Приходжу до цвинтаря вже не вперше. І не відчуваю під ногами твердь... Почую шепіт за спиною. Може вітер? Та ні, все тихо, але чутно голоси! На могилах давно зів'яли усі квіти. Однак кладовище не втратило своєї темної краси...
2023-04-10 22:17:04
2
0
Інші вірші поета
присвята О.М ПІСНЯ МИНУЛОГО Діва Сонця Така любов трапляється раз в сотні літ Кохання інкуба
Інші поети
NieMi
@NieMi
Plume Akwmarine
@plume_akwmarine
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1778
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11997