Елі Візель "Ніч"
Ця книга, одна із моїх улюблених на даний час. Читала її два роки тому, але й досі перечитую улюблені уривки.
"Ніколи мені не забути цього полум'я, яке навіки спопелило мою віру. Ніколи мені не забути тієї нічної тиші, яка назавжди позбавила мене волі до життя. Ніколи мені не забути ці хвилини, що вбили в мені мого Бога і мою душу, мої мрії, що обернули на порох. Ніколи мені не забути про це, навіть якщо я буду засуджений жити вічно, як сам Господь. Ніколи".
П'ятнадцятирічний хлопець, який бачив як відправляють в крематорій його матір та сестру; був свідком смерті батька та бачив як розпадаються люди як особистості. Він втратив віру та спрагу до життя. Зрештою, такі обставини в яких важко щось вибирати.
«Тиша Біркенау — це інша тиша, не схожа на жодну. В ній крики, придушений шепіт молитви тисяч людських істот, приречених зникнути в темряві безіменності, це безкрайній попіл і прах. Мовчання людяності в хорі нелюдів. Мертва тиша в хорі смерті. Вічне мовчання під небесами, що згасають».
Книга наповнена болем, нерозумінням, намаганням віднайти силу та сенс. Постійне питання "де Бог?" тих людей, які люблять та вірять у Нього. Пошук відповідей. Нескінченна ніч у якій не видно кінця.
Хлопець, який дивиться як вішають іншого такого ж хлопця із очима наповненими смутку чує стогін позаду: "де ж Бог? Де Він тепер?" І голос усередині нього відповів: Де Він? Ось Він — Він висить на цій шибениці»…
10/10
"Ніколи мені не забути цього полум'я, яке навіки спопелило мою віру. Ніколи мені не забути тієї нічної тиші, яка назавжди позбавила мене волі до життя. Ніколи мені не забути ці хвилини, що вбили в мені мого Бога і мою душу, мої мрії, що обернули на порох. Ніколи мені не забути про це, навіть якщо я буду засуджений жити вічно, як сам Господь. Ніколи".
П'ятнадцятирічний хлопець, який бачив як відправляють в крематорій його матір та сестру; був свідком смерті батька та бачив як розпадаються люди як особистості. Він втратив віру та спрагу до життя. Зрештою, такі обставини в яких важко щось вибирати.
«Тиша Біркенау — це інша тиша, не схожа на жодну. В ній крики, придушений шепіт молитви тисяч людських істот, приречених зникнути в темряві безіменності, це безкрайній попіл і прах. Мовчання людяності в хорі нелюдів. Мертва тиша в хорі смерті. Вічне мовчання під небесами, що згасають».
Книга наповнена болем, нерозумінням, намаганням віднайти силу та сенс. Постійне питання "де Бог?" тих людей, які люблять та вірять у Нього. Пошук відповідей. Нескінченна ніч у якій не видно кінця.
Хлопець, який дивиться як вішають іншого такого ж хлопця із очима наповненими смутку чує стогін позаду: "де ж Бог? Де Він тепер?" І голос усередині нього відповів: Де Він? Ось Він — Він висить на цій шибениці»…
10/10
Коментарі