Тінь

Пробач... Забути я не здатна вже ніяк. Хай навіть ти ніколи не покличеш – Я буду завжди лиш твоєю, просто так... Залишивши на згадку тобі вірші. Тобі здається, що лиш сяйво сновидінь – Причина моїх віршів найпалкіших, Я ж так люблю тебе, що навіть твоя тінь Мені миліше за все світло в інших.

2025-05-26 17:11:11

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Лео Лея

Охххх! Це сильно👍

Відповісти

2025-06-20 04:14:32

Сандрін Iрріель (Олександра Мрійна)

@Лео Лея дякую 🥰🫶

Відповісти

2025-06-21 13:20:56

Віталій Босий

Вітаю, Олександро. Я дуже рідко в своєму житті бачив, коли в так мало рядків було вкладено так багато серця! Вийшло дуже гарно. За нагоди хотів би запросити вас до нашої поетичної спільноти - я вважаю, що ви з вашою поезією були б там одною з ключових поетес. Тому якщо маєте бажання - ласкаво прошу до нас: https://t.me/L_I_T_E_R_V

Відповісти

2025-09-20 19:47:46

Подобається

Інші вірші поета

Нема півмір у почуттях поета... Ми навіть і не розмовляли... Зіграй мені мелодію любові... Я крізь потаєну ажурність твого слова...

Інші поети

Принцеса флафа

@drama_qveen

سين

@SAHARMALIK

oo_WoW_oo

@oo_WoW_oo

Схожі вірші

Всі

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

2831

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

4336