Вірші
Вона покохала його понад міру...
Вона покохала його понад міру,
Іскрились при зустрічі скельця очей...
Та тільки вона їх підняти не сміла,
Коли він торкнувся рукою плечей...
Він вíрші писав... Та усе не для неї...
Вдивлявся у Небо й шукав собі шлях...
У тиші квартири пустої своєї
До Бога звертався в думках і словах...
Він не обіцяв їй нічого даремно,
Кохання не згадував в жодній з розмов...
Вона ж лиш за нього молилася ревно,
Та вірші писала про свóю любов...
Він наче байдужим до неї лишався
І навіть увечері їй не дзвонив...
Та в скрутну хвилину її не цурався,
Ні часу, ні сил він тоді не жалів...
Вона покохала його понад міру.
Він ніби ж до неї не мав почуттів...
Зв'язала їх міцно взаємна довіра,
Що була надійніш усіх укриттів.
3
0
49
Ясний місяцю...
– Ясний місяцю, з зіркою в парі
Не дивіться так в очі мені!
Я ж від нього, від себе тікаю,
Скоро буду вже десь вдалині...
А ви дивитесь знову на мене,
Наче бачите кожен мій крок,
Наче бачите щось незбагненне,
Що яскравіше тисяч зірок...
– Ти даремно від себе тікаєш,
І ця віддаль – лиш віддаль і все...
Ти й сама вже чудово те знаєш,
Що із вітром лиш сумнів знесе...
Й хоч на серце вдягнеш обладунки,
Хоч загубишся в сірій юрбі,
Та не знайдеш ти вже порятунку
Від любові, що диха в тобі.
4
2
93
Проросла дика квітка у серці
Проросла дика квітка у серці
І пелю́стки хова пурпурові.
Морок в душу морозами рветься,
А я Вам зізнаюсь знов в любові...
Її сила, незрима й всевладна,
Вище болю, сильніш за образи,
Ні мені, ані Вам непідвладна,
Хоч здавалась крихкою одразу...
Скільки б морок в свою павутину
Не старався заплутать любов,
Скільки б біль не обламував крила,
А ця квітка живе в мені знов.
6
2
115
Нема півмір у почуттях поета...
Нема півмір у почуттях поета –
То дар чи доля? Благо чи біда?
Навіщо серцю надвисокі злети,
Якщо й від краплі болю вже ридá?
Чому поет не може просто бути –
Родитись, одружитись... Й в засвіти?
Приречений він серце своє чути,
І, болю в очі дивлячись, іти...
Чому не здатен душу засліпити,
А серце обернуть у кам'яне?
Не вміє зовсім виважено жити,
Й болить в нім кожне слово потайне...
О ні, поет не може промовчати!
І в цім його рятунок і біда...
Коли душа в нім хоче закричати –
Рядками стане, в римах зарида...
4
0
94
Малюю знов чарівні Ваші риси
Малюю знов чарівні Ваші риси,
У барвах слів знов неминуче загублюсь...
Як марять морем дикі кипариси –
Так я люблю Вас... І радію, і журюсь...
Відкрию очі й озирнусь довкола –
Грудневий ранок снігом білим заспівав...
Здається, все на світі охололо,
Усе завмерло... Тільки не любов моя.
Нехай метуть сніги й страшать морози,
Нехай минають невблаганно дні й роки,
Хай зорі вибудовують прогнози,
А я люблю Вас і без доторку руки.
4
0
54
Моя любов
Така любов, то, кажуть, не любов,
Якщо не вимага собі відплати,
Говорять, як нема у ній умов –
Тоді нічого та любов не варта...
Ще радять: «Виважено лиш люби,
Й лише того, хто сам тебе обрав би»,
А я не вмію так – за щось любить,
Нелюбому не можу бути рада...
Моя любов – не дяка, не медаль,
Її не можна чимось заслужити,
Вона – одноосібний серця дар,
А вибір серця штучно не змінити.
6
0
70
Якби ж могла!
Якби ж могла! Я б вирвала із серця
Цей чистий сум, цю ніжність потайну...
Але наперекір усьому в'ється
Ця квітка... Я її не осягну.
Її коріння міцно вп'ялось в груди,
Мов паросток одвічної весни,
Беззастережно. Без надій на чудо,
Та все ж до сонця тягнеться увись.
4
0
80
Мені з безодні твого океану
Мені з безодні твóго океану
Не виплисти, на берег не зійти...
Хоч розум серцю вже писав догани,
Палив усі зізнання і листи...
У чашу замість чорної отрути
Мені налив Бог знову цю любов,
Хіба ж можливо так тебе забути,
Коли теплом проник у мóю кров?
Вже згаснув біль. А з ним – бажання втечі
Розтало, мов фортеця крижана,
І знов принишкла, зникла холоднеча,
Натомість – лиш любов полум'янá.
4
2
51
Душа моя, задивлена на тебе
Душа моя, задивлена на тебе,
Належну вíддаль не порушить ні на крок...
Хіба ж посміє сперечатись з Небом?
Для щастя все ж багато їй не треба,
Достатньо віршів твóїх мати хоч ковток...
Достатньо іноді побачить твóї очі,
Достатньо голосу почути оксамит...
А більшого душа уже й не хоче,
Бо твóго серця воля їй дорожча,
Ніж мрій оманних непокірний дивний цвіт...
5
0
69
Позаду проблиск тіні на асфальті...
Позаду проблиск тіні на асфальті.
Здається може? Стишую ходу.
А це і справді Ви! Яка ж я рада!
Щаслива тим, що поряд з Вами йду...
Й нехай ця мить в пролозі листопаду
Впаде в скарбничку серця назавжди...
Звичайна зустріч, а в душі вже свято.
Звичайна мить, та Ваші в ній сліди.
4
0
93
Сад скам'янілої душі
Ти якось завітай до мого саду.
Там паморозь біліє на траві...
Не бійся – навіть можеш дать пораду...
Та не почують. Тут не мешкають живі.
Йди стежкою. Як хочеш – озирайся,
А хочеш – все довкола роздивись:
Ось бачиш – тут немає сонця вранці,
Тут вічний холод... Хоч весна була колись...
Йди далі. Ось і мовчазні надгробки.
Тут віра. Тут надія. Тут любов.
Там вдалині похована і мрія.
Так завмирає і найгарячіша кров.
Ось і вона – зневірена Психея,
Що каменем застигла коло них.
І очі ті ж, обличчя, й усе тіло...
Та лиш життя нема у ній... І спів затих.
Ні рух зіниць, ні посмішка ласкава
На камені не сяятимуть, ні...
Вона – скульптура. Й постать величава
Уже не зрушить з постаменту навесні.
Якщо ж до неї схочеш доторкнутись –
О ні, не думай, вже не оживе...
Та раптом з-під повік, навік застиглих
Краплина ніжності сльозою упаде...
6
2
68
Обіцянка
«Не шукати в словах зайвих значень,
Не губитись в потоці думок...
Ні обíцянок, ані пробачень,
Час на місце поставить все в строк» –
Розум серцю диктує накази.
Серця голос в пітьмі онімів.
Тільки схлипує він раз-по-разу,
Не знайшовши довкола надій...
Щось зимове заціпило крила.
Вітер змін не спішить на поріг.
Лише Той, Хто втішає безкрилих
Все ж пробитись крізь кригу ту зміг:
«Не шукай у словах зайвих значень,
Та й втрачати надію не смій!
Віру май, а довіру – тим паче,
Серцю Я обіцяв, отже – вір!»
3
0
140
Вручив мені ти цінний подарунок
Вручив мені ти цінний подарунок.
На згадку. Для натхнення. На віки.
Підписаний так швидко, від руки
І підпис схожий твій на візерунок...
Душі твоєї порухи найтонші,
Вир почуттів і глибину думок,
Й життєву мудрість поміж сторінок
Я відкриваю знов і знов, мов вперше...
Тут є відбитки радості і смутку,
Й щиросердечний з Богом діалог...
Душі твоєї загадка і щирість,
Одягнені в твердую палітурку.
Частинка тéбе в цьому подарунку.
Спасибі. Я назавжди збережу.
5
0
135
В твоїх очах мій Всесвіт помістився...
В твоїх очах мій Всесвіт помістився.
Я вже не прагну віднайти межу,
Ані збагнуть чому постійно сниться
Твій погляд... Я лиш сни ті бережу.
Я вже не прагну воскресить надії,
Ілюзій марних знаю вже фінал...
Я просто душу твóїм сяйвом грію,
Що лиш твоє – я іншим не віддам.
Твій промінь світла ніжно-недосяжний –
Єдиний, що душі осяяв путь...
І не тому, що серед всіх найкращий,
А просто інші в серці не живуть.
4
0
90
Мов шаль, лягає ніч мені на плечі
Мов шаль, лягає ніч мені на плечі,
Згасає десь у сутінках зоря...
Безсилі тут і заколоти, й втечі,
Коли душа до крапельки твоя.
Тобі не скажуть ліхтарі про мене,
Вони поснули, втомлені й сумні...
Душа – штормів одвічна полонена,
Тобою марить знову уві сні...
Мовчить уже й понура темінь ночі,
І шляхом зоряним лиш сум веде...
Любов сміється всім пророцтвам в очі:
То де ж обіцяна байдужість, де?
Тут відповідь не знайдуть навіть зорі,
Що не збагнуть любові таємниць...
Щось нерозгадане у серці, неозоре,
Тієї сили ти і справді бережись...
Вона ж бо здатна й гори зруйнувати,
Й покласти шлях посеред темноти,
За розум вища здатність є – кохати,
Й нема в моїй любові простоти...
3
0
80
Я – крадійка миттєвостей щастя...
Я – крадійка миттєвостей щастя...
Мені б мить, нерозгадану мить,
Щоби погляд твій в світу украсти,
В тій миттєвості сум розчинить...
Я – крадійка миттєвостей щастя...
Мені б мить, заборонену мить,
Щоб без остраху в очі упасти,
В тій безодні себе загубить...
Я – крадійка миттєвостей щастя...
Ти пробач мені мрій цих жагу,
Може, зрештою серцю все ж вдасться
Приховати кохання вагу?
Я – крадійка миттєвостей щастя.
Ні, не зможу я все ж приховать,
Хоч би й прагнула того з завзяттям,
Що не можу тебе не кохать...
4
3
119
---
І знову ніч розворушила в серці
Цей тихий сум, гучніший за грозу...
І звідки у душі моїй береться
Ця ніжність чиста, скраплена в сльозу?
І стримане стає ураз нестримним,
Шукає вихід крізь віршів рядки...
Душа малює на папері рими,
Із щирості зриваючи замки...
Я говорю з тобою... Хоч без мови,
І без листів, без зустрічей, розмов,
Лиш у думках... Римоване це слово –
Єдиний спосіб висловить любов...
7
0
136
Я люблю Вас...
Я люблю Вас... І це аксіома.
Попри відстань, образи й роки.
Не дозволю крім Вас я нікому
Доторкнутись моєї руки...
Я люблю Вас. І це серця догма,
В ньому Ви залишились навік.
Так, як ніч любить день – невагомо,
Я милуюся знов на Ваш лик...
Я люблю Вас. Хоч це й ненавмисно,
Та не варто шукати причин,
Серце знає одну лише дійсність –
Ви для мене на світі один.
5
2
181
Буває, серцю тісно в тишині
Буває, серцю тісно в тишинí,
Нестримна буря в ньому оживає,
Тоді так легко пишеться мені,
І кожне слово з серця виринає...
Там радість, смуток, мрії і печаль
Знаходять собі прихисток у слові
Душа знімає із очей вуаль,
Відверто зізнаваючись в любові...
Зникає в віршах сотня заборон,
І розчиняються страхи і скутість,
Душа тут вільна, тут утрачено кордон,
Знаходить тут притулок справжня сутність.
4
4
117
По небосхилу зоряної ночі
По небосхилу зоряної ночі
Блука напівпрозорий силует –
Селена*, що блискучі свої очі
Сховала від доскіпливих планет.
Вона спускається тихенько з неба
За кроком крок, ледь чутно уві млі,
Хоч потай, хоч таємно, та їй треба
На мить пройтись по стомленій Землі.
За кроком крок, не збитися зі шляху
І забрести в печеру серед гір.
Туди щоночі йде вона без страху,
Не поміча образ небесних зір...
Бо тут, під кам'яним склепінням гроту,
Ендіміон прекрасний мирно спить.
Селена замилується ним потай,
Й торкнеться вуст вустами – лиш на мить...
Бо він – єдиний серця її владар,
Хоч і не може відповісти на любов,
Вона усе ж і тому диву рада,
Що може милуватись знов і знов...
*Селена – богиня Місяця у давньогрецькій міфології, закохана у пастуха Ендіміона.
6
2
147
Квітне сад за дверцятами серця...
Квітне сад за дверцятами серця,
Таємничий, не знаний людьми...
Так під небом одвіку ведеться –
Там, де світло – немає пітьми.
Так немає й в любові образи,
Й суму, відчаю, гніву нема.
То не правда, що є в ній накази,
То брехня, що люблю я дарма.
Таємницю любові збагнути
Не під силу людині ніяк,
Лише Бог знає, буть чи не бути,
Й не буває її просто так...
Якщо любиш – радій! Значить, серце
Не скували одвічні льоди,
Значить, в ньому тепло віднайдеться,
Як любов завітала туди.
6
0
162
Океан
У твóї очі страшно зазирати,
В них всесвіт загубив свою межу...
А я – дивачка...
Бо посміла покохати,
І тéбе потай в серці бережу.
Говорять, дивний ти безмежно
І оминають мовчки глибину...
А я – дивачка...
Зовсім вже необережна –
Не повз я пропливаю, а тону...
І байдуже, що води заглибокі,
І те, що ти – далекий мов зоря...
Ти – шторму хвилі...
Ти і штилю ніжний спокій.
Ти – океан. Ти глибший за моря.
6
2
206
Ми навіть і не розмовляли...
Ми навіть і не розмовляли,
Ти просто поряд був, сидів...
У залі музика лунала,
А в моїх грудях – серця спів...
Душа, німа від тріпотіння,
Злетіла в невагому вись...
І не боялася падіння,
Як ноти залом понеслись...
Бо музика – то мова серця,
У ній немає зайвих слів...
І сум на радість обернеться,
Немов прихід в пустелю злив...
Ти був так поряд... І здавалось,
Немає в світі вже тривог...
На мить плече плеча торкалось,
Як я зраділа, знав лиш Бог...
Так випадково, ненароком
Так ненавмисно, мимохіть...
І от із кожним твоїм кроком
Розтанула чарівна мить...
О ні, вона не розчинилась!
Вона залишиться в мені.
У вірші спогадом лишилась
Чарівна мить, немов у сні...
6
0
267
Ти наче сонце, що осяяло мій день...
Ти наче сонце, що осяяло мій день,
Хоч лиш на мить промінням доторкнулось...
Й душі так світло і так тепло від натхнень,
Твоєю посмішкою місто усміхнулось.
Всьому радію, поки вулицею йду...
Нехай дивуються навколо люди!
Для них я – дивна, бо усміхнена іду...
Для них ця радість загадкою буде...
У неї ж корені до подиву прості –
Зустрілася з тобою я сьогодні.
Мабуть, це ти весну прикликав, саме ти!
Тому й весна в душі така природня.
01.03.2024
7
2
212
Не замовкай,ще трошки поспівай!
Не замовкай, ще трошки поспівай!
У тиші лише пісня поміж нами...
Твій голос – заборонений мій рай...
Як описати радість цю словами?
«Красива пісня!» – все що я скажу.
Погодишся зі мною ледве чутно...
Миттєвість цю у серці збережу,
З тобою кожна мить – то незабутня...
7
0
207
Я люблю без "але" і "тому що"
Я люблю без «але» і «тому що»,
Я люблю без прохань і образ...
Хтось подума: «Дурна, нетямуща!»,
Хтось сміявся б напевно не раз...
Я люблю не за харизму й розум,
Хоч Господь Вас тим нагородив...
Я люблю усупереч прогнозам,
Гороскопам всупереч, зіркам...
Я люблю Вас навіть не за вірші,
Що Ви пишете зі щирістю душі...
Просто Ви у житті моїм перший,
Хто на серці свій слід залишив...
Я люблю... І навіть не за очі,
У яких неземна глибина,
Й не тому, що Ви – мрія дівоча,
Й не тому, що я не кам'яна...
Я люблю без «але» і «тому що»,
Я люблю й ні про що не молю.
Хтось подумає: «Любить? Навіщо?»
Я ж люблю лише Вас, бо люблю.
10
0
248
...навіть грубим тебе я люблю
Я ненавиджу грубість і крики,
І нестриманість гнівну в словах...
Завжди гнала з презирством великим
Всіх, хто злістю мій біль малював...
А тебе люблю навіть розгніваним,
Бо помилки й сама я роблю...
А тебе люблю навіть нестриманим,
Навіть грубим тебе я люблю.
5
2
203
Жіноче серце
Хіба існує щось на цьому світі
Більш непокірне за жіночії серця?
Жіноче серце (навіть і розбите),
Завжди уперто йтиме до кінця...
Воно не знає перепон і правил,
Один закон у нього – то любов.
Бере собі лиш обирати право,
Без розуму суворих настанов...
Не думає воно, а просто знає
І прагне крил, щоб високо летіть,
Без дозволу, без виміру кохає,
Вогнем горіти хоче, а не тліть...
11
6
224
Дозволь кохати тебе вічно
Дозволь кохати тебе вічно.
Нехай таємно, без надії...
Любов безкраю, віковічну
Зашити в гобелени мрії....
Дозволь кохати тебе вічно.
Взаємності я не чекаю,
Її просити недоречно.
Очей безодню я кохаю...
Дозволь кохати тебе вічно.
Душі глибини загадкові,
Звучання голосу магічне,
Красу поетичного слова...
Дозволь кохати тебе вічно.
Десь поряд бути тобі тінню...
Ти – загадка моя довічна,
Мій дивний сон, моє видіння...
8
2
178
В душі лишиться жити неповторне...
Залиштеся найвищою з зірок,
Найяскравішим спогадом у серці...
Вже впав надії останній листок,
Та не засохне почуттів джерельце.
Ледь чутно буде вітер шелестіть,
На землю упадуть сльозинки з неба...
В рядках залишу незабутню мить,
Сховать її на денці серця треба.
Надія була вигадкою снів,
Я дякую за доброту і правду.
Співає осінь музику без слів,
Я світлий смуток допиваю спрагло...
Нехай співає осінь про любов,
Нехай застигне сяйвом невимовним,
І хай бракує всіх можливих мов,
В душі лишиться жити неповторне.
11
4
258
Таємниця доблесного воїна
Сильний духом.
Незламний волею.
Він є могутнім
Все в його руках
З ранніх літ
Його благословив сам Арей.
****
Я зовні сміливий, відважний,
За плечима в мене сотня перемог...
Вони говорять, що мене благословив Арей, мій бог...
Та насправді все не так і просто,
Я – вразливий, і найважче жити в масці,
Коли зі мною мої лицарі воюють,
Я не маю права на поразку.
****
Пошана короля.
Рицарів повага.
Любов народа.
Прихильність дівиць.
Що і ще потрібно для щастя ?
Титул.
Злато.
Усе в його руках.
Чому він а не я?
****
Мені заздрять, не знаючи всю правду,
Уся пошана ні до чого мені...
Я насправді хотів спокійно жити,
А не вбивати людей на війні...
Та моя найбільша таємниця
Що мою родину лютий ворог вбив...
Вороже військо погубило моїх рідних
І я серцем майже скам'янів.
Керує мною тепер лише помста
Тому я і б'юся не на життя,а на смерть.
****
Холоднокровний.
Суворий.
Гордий.
Він вселяє страх своїм видом.
Його погляд здатний убити.
Сам він страшний.
Уроду давно загубив.
Якби не прихильність короля давно би гнив.
****
Де ж мій спокій ?
Серед вітрів у чужих краях.
Чи в людстьких очах ?
Ох, він десь там із вами любі мої...
Яким би не був завжди для людей не той...
Це вже кінець геройства мого.
І початок щастя неземного...
Написано у співавторстві з чудовою і талановитою Сандрою Мей❤️
https://www.surgebook.com/sandramey
4
2
229
У темряві сумної душі
Всередині пусто і темно.
Кожна стіна дуже чорна, як перо від ворони.
Стелі, підлога – все темрява.
Висить одне дзеркало тільки розбите.
Воно витокує не світ -
Там тільки тьма.
Ця темрява немов прокляття,
В ній сховалася моя душа,
Самий лиш морок в цій кімнаті,
Відблиск світла надію лиша...
Що зовні кімнати мені не відомо.
Говорять краса неймовірна панує,
Говорять, що там все кольорове,
Що там все різнобарвне,
І таким і повинне життя було бути
Говорять, в різнобарвнім тому світі
Щоранку сонце сходить і сідає,
Там ростуть і дерева і квіти...
Та шлях назовні вартові охороняють...
Їх імена - мій страх, моя самотність,
І не знайомі мені радість, безтурботність...
Вірш написано у спілці «Літературна фортеця»
@LiteraryFortress
у співавторстві з Хонна https://www.surgebook.com/magistr_honna
5
2
293
Згубне кохання
– Не дивись мені в очі, не можна!
Не читай у них несказані слова!
Ти ж бачиш: наші долі не тотожні,
І лиш в казках трапляються дива...
Не цілуй вуста такі жадані,
Не тони в обіймах, мов в вині...
Ти ж бачиш, о, єдиний мій коханий,
Що не бути з тобою мені...
Не шукай мій слід стежками лісу,
Моє кохання тебе згубить через мить...
Краще, милий, долі вже скорися,
І оминай краї наших зірниць...
– Тебе кохаю сильніше за життя.
Заборони не лякають.
В тобі я вже давно тону, то ж навіщо ти тікаєш ?
Не ховай свої сліди ти ж знаєш їх я віднайду.
Тож для чого тобі це все ?
Для чого тікаєш?
Ти ж теж відчуваєш.
Ти як і я кохаєш.
То ж навіщо це все ?
Прошу не мовчи.
Від мене ти не йди.
Прошу дозволь відчувати знову тепло твого тіла в моїх руках.
Дозволь відчути знову смак твоїх уст.
Тебе я молю...
Покажись моя люба.
Я так хочу побачити тебе що дурію.
Знаєш твоя постать приходила у мої сни.
Прокидаючись я боявся що ти лише марево, прекрасне марево моїх мрій.
А тепер я боюсь залишитись на самоті...
Вірш написаний у спілці "Літературна фортеця" @LiteraryFortress
У співавторстві з чарівною Сандрою Мей 💖🌺 https://www.surgebook.com/sandramey
6
2
229
Втрачене кохання
Я так люблю його, що боляче мовчати...
І сни ховають в забутті мій біль...
Я так люблю його, що хочеться кричати,
Й життя на рани знову сипле сіль...
Я загубила в ньому свою душу...
Тепер як спокій мені віднайти?
Хоч знаю, що забути його мушу,
Не знаю як цей шлях мені пройти...
В пам'яті моїй оживають слова любові
І попри біль з посмішкою на вустах згадую нас дурних та божевільних від кохання.
Пам'ятаю дзвінкий сміх, посмішку ясно і радості мить.
В очах вогонь, а на вустах слова.
Та цій казці настав кінець смутний. Ми померли на кінці, хоча це був лише початок.
Бурі і не згоди здолали нас, а чи боролись ми ?
Погляд пустий, убивчі слова, гіркі сльози – це остання наша мить.
Це розлуки болючий смак, після котрої не стало нас.
Чується скрип дверей і кроки важкі – це ти пішов у нове буття, полишивши мене на самоті...
Тобі серце віддала, а що натомість ? Розбите сердце, спустошена душа і спогади тьмяні...
Якби ж мені знайти слова,
Що серця би його торкнулись!
Я б знов повірила в дива,
Я знов щасливо б посміхнулась!
Написано в співавторстві з чарівною Сандрою Мей:
https://www.surgebook.com/sandramey
7
4
277
Зіграй мені мелодію любові...
Зіграй мені мелодію любові,
залиш на клавішах хоч крапельку себе...
я потону в несказаному слові,
я лиш очима цілуватиму тебе...
Скажи мені одне єдине слово...
ні, не вустами, тільки поглядом своїм!
те заповітне "Люблю" так раптово
утратить тишу і яскравий родить грім...
Поговори зі мною "випадково",
хоча б на мить мандрівку ока зупини
десь там, де я всміхаюсь загадково,
і крадькома до серця двері відчини...
/вірш написано у грудні 2021 року/
9
4
229
Між нами...
Між нами щось, чого не можна пояснити...
Тебе згубити – то моя найвища ціль...
Ти – планета з протилежної орбіти...
Тебе, мій ворог, я дістану звідусіль...
Знищ, спали всі спогади про нас!
Та це тебе не спасе.
Гострі мечі та стріли так не ранять, як я.
Ну ж бо мила поглянь!
Довкола нас горять міста. Сьогодні один із нас помре.
Ну ж бо кохана убий!
Хай все стане багряним!
Чом ж ти не стріляєш?
Коли не я, то ти.
Поглянь на мій світ!
Довкола лиш руїна і це прекрасно.
Хай все горить!
Ну ж бо врятуй всіх чи врятуйся сама!
Знаю вибір складний та підказка проста: "Помри!"
Написано в співавторстві з талановитою авторкою і чудовою людиною Сандрою Мей: https://www.surgebook.com/sandramey
8
3
282
Трохи більше ніж сто кілометрів...
Трохи більше ніж сто кілометрів
Нас розділяє. Ну а може й ні...
Для мене завжди за півметра
Твій погляд ніжний уві сні...
Я безуспішно в натовпі шукаю
Твоєї спини обриси... Дарма,
Що я серед людей отих блукаю,
Твоїх очей посеред них нема...
І ось на мить у серці знов заб'ється
Надія дивна! А то знов не ти...
То хтось чужий... І радість розіб'ється,
Бо мріям знов бракує простоти...
10
6
279
...
Найнезабутніші з очей,
Блакитно-сині океани...
В безсонні тисячі ночей
Дозвольте, сном я вашим стану...
9
6
187
Та, що співає у терені
Говорять, в кельтів давня є легенда...
Про пташку, що співає тільки раз.
Найпершу пісню і останню водночас...
Одного дня вона з гнізда злітає,
І вирушає у політ посеред пущ
Шукати терену колючий кущ...
Вона завчасно долю свою знає...
І серед терену гілок колючих
Вона знайде найдовшу, найгострішу,
І заспіває пісню голосную,
яку ще не співав ніхто раніше!
І в мить грудьми на терен неминуче...
І спів її пронизливо лунає...
Мить слуха ліс єдину незрівнянну,
(Позаздрили б їй навіть солов'ї!)
Ту пісню, що і перша і остання...
І гине пташка, коли пісню ту співає.
16
5
412
В нерівному двобої серце й доля...
В нерівному двобої серце й доля,
Цей бій без правил, і нім нема жалю.
"Не маєш права ти на власну волю!"
"А тобі байдуже, що я люблю!"
"Ти божевільне! "- доля нарікала,
"А ти жорстока!" - серце їй в отвіт.
"Того кого не можна покохало!"
"Це так, і він для мене - цілий світ!"
В нерівному двобої серце й доля,
Розв'яже суперечку тільки час:
"Колись я повідомлю ваші ролі -
Хто переможе й хто програє з вас..."
20
4
290
