Вірші
Душа моя, задивлена на тебе
Душа моя, задивлена на тебе,
Належну вíддаль не порушить ні на крок...
Хіба ж посміє сперечатись з Небом?
Для щастя все ж багато їй не треба,
Достатньо віршів твóїх мати хоч ковток...
Достатньо іноді побачить твóї очі,
Достатньо голосу почути оксамит...
А більшого душа уже й не хоче,
Бо твóго серця воля їй дорожча,
Ніж мрій оманних непокірний дивний цвіт...
5
0
51
Позаду проблиск тіні на асфальті...
Позаду проблиск тіні на асфальті.
Здається може? Стишую ходу.
А це і справді Ви! Яка ж я рада!
Щаслива тим, що поряд з Вами йду...
Й нехай ця мить в пролозі листопаду
Впаде в скарбничку серця назавжди...
Звичайна зустріч, а в душі вже свято.
Звичайна мить, та Ваші в ній сліди.
4
0
50
Сад кам'яної душі
Ти якось завітай до мого саду.
Там паморозь біліє на траві...
Не бійся – навіть можеш дать пораду...
Та не почують. Тут не мешкають живі.
Йди стежкою. Як хочеш – озирайся,
А хочеш – все довкола роздивись:
Ось бачиш – тут немає сонця вранці,
Тут вічний холод... Хоч весна була колись...
Йди далі. Ось і мовчазні надгробки.
Тут віра. Тут надія. Тут любов.
Там вдалині похована і мрія.
Так завмирає і найгарячіша кров.
Ось і вона – зневірена Психея,
Що каменем застигла коло них.
І очі ті ж, обличчя, й усе тіло...
Та лиш життя нема у ній... І спів затих.
Ні рух зіниць, ні посмішка ласкава
На камені не сяятимуть, ні...
Вона – скульптура. Й постать величава
Уже не зрушить з постаменту навесні.
Якщо ж до неї схочеш доторкнутись –
О ні, не думай, вже не оживе...
Та раптом з-під повік, навік застиглих
Краплина ніжності сльозою упаде...
6
2
46
Обіцянка
«Не шукати в словах зайвих значень,
Не губитись в потоці думок...
Ні обíцянок, ані пробачень,
Час на місце поставить все в строк» –
Розум серцю диктує накази.
Серця голос в пітьмі онімів.
Тільки схлипує він раз-по-разу,
Не знайшовши довкола надій...
Щось зимове заціпило крила.
Вітер змін не спішить на поріг.
Лише Той, Хто втішає безкрилих
Все ж пробитись крізь кригу ту зміг:
«Не шукай у словах зайвих значень,
Та й втрачати надію не смій!
Віру май, а довіру – тим паче,
Серцю Я обіцяв, отже – вір!»
3
0
95
Вручив мені ти цінний подарунок
Вручив мені ти цінний подарунок.
На згадку. Для натхнення. На віки.
Підписаний так швидко, від руки
І підпис схожий твій на візерунок...
Душі твоєї порухи найтонші,
Вир почуттів і глибину думок,
Й життєву мудрість поміж сторінок
Я відкриваю знов і знов, мов вперше...
Тут є відбитки радості і смутку,
Й щиросердечний з Богом діалог...
Душі твоєї загадка і щирість,
Одягнені в твердую палітурку.
Частинка тéбе в цьому подарунку.
Спасибі. Я назавжди збережу.
5
0
92
В твоїх очах мій Всесвіт помістився...
В твоїх очах мій Всесвіт помістився.
Я вже не прагну віднайти межу,
Ані збагнуть чому постійно сниться
Твій погляд... Я лиш сни ті бережу.
Я вже не прагну воскресить надії,
Ілюзій марних знаю вже фінал...
Я просто душу твóїм сяйвом грію,
Що лиш твоє – я іншим не віддам.
Твій промінь світла ніжно-недосяжний –
Єдиний, що душі осяяв путь...
І не тому, що серед всіх найкращий,
А просто інші в серці не живуть.
4
0
65
Мов шаль, лягає ніч мені на плечі
Мов шаль, лягає ніч мені на плечі,
Згасає десь у сутінках зоря...
Безсилі тут і заколоти, й втечі,
Коли душа до крапельки твоя.
Тобі не скажуть ліхтарі про мене,
Вони поснули, втомлені й сумні...
Душа – штормів одвічна полонена,
Тобою марить знову уві сні...
Мовчить уже й понура темінь ночі,
І шляхом зоряним лиш сум веде...
Любов сміється всім пророцтвам в очі:
То де ж обіцяна байдужість, де?
Тут відповідь не знайдуть навіть зорі,
Що не збагнуть любові таємниць...
Щось нерозгадане у серці, неозоре,
Тієї сили ти і справді бережись...
Вона ж бо здатна й гори зруйнувати,
Й покласти шлях посеред темноти,
За розум вища здатність є – кохати,
Й нема в моїй любові простоти...
3
0
54
Я – крадійка миттєвостей щастя...
Я – крадійка миттєвостей щастя...
Мені б мить, нерозгадану мить,
Щоби погляд твій в світу украсти,
В тій миттєвості сум розчинить...
Я – крадійка миттєвостей щастя...
Мені б мить, заборонену мить,
Щоб без остраху в очі упасти,
В тій безодні себе загубить...
Я – крадійка миттєвостей щастя...
Ти пробач мені мрій цих жагу,
Може, зрештою серцю все ж вдасться
Приховати кохання вагу?
Я – крадійка миттєвостей щастя.
Ні, не зможу я все ж приховать,
Хоч би й прагнула того з завзяттям,
Що не можу тебе не кохать...
4
3
95
---
І знову ніч розворушила в серці
Цей тихий сум, гучніший за грозу...
І звідки у душі моїй береться
Ця ніжність чиста, скраплена в сльозу?
І стримане стає ураз нестримним,
Шукає вихід крізь віршів рядки...
Душа малює на папері рими,
Із щирості зриваючи замки...
Я говорю з тобою... Хоч без мови,
І без листів, без зустрічей, розмов,
Лиш у думках... Римоване це слово –
Єдиний спосіб висловить любов...
7
0
114
Я люблю Вас...
Я люблю Вас... І це аксіома.
Попри відстань, образи й роки.
Не дозволю крім Вас я нікому
Доторкнутись моєї руки...
Я люблю Вас. І це серця догма,
В ньому Ви залишились навік.
Так, як ніч любить день – невагомо,
Я милуюся знов на Ваш лик...
Я люблю Вас. Хоч це й ненавмисно,
Та не варто шукати причин,
Серце знає одну лише дійсність –
Ви для мене на світі один.
5
2
149
Буває, серцю тісно в тишині
Буває, серцю тісно в тишинí,
Нестримна буря в ньому оживає,
Тоді так легко пишеться мені,
І кожне слово з серця виринає...
Там радість, смуток, мрії і печаль
Знаходять собі прихисток у слові
Душа знімає із очей вуаль,
Відверто зізнаваючись в любові...
Зникає в віршах сотня заборон,
І розчиняються страхи і скутість,
Душа тут вільна, тут утрачено кордон,
Знаходить тут притулок справжня сутність.
4
4
92
По небосхилу зоряної ночі
По небосхилу зоряної ночі
Блука напівпрозорий силует –
Селена*, що блискучі свої очі
Сховала від доскіпливих планет.
Вона спускається тихенько з неба
За кроком крок, ледь чутно уві млі,
Хоч потай, хоч таємно, та їй треба
На мить пройтись по стомленій Землі.
За кроком крок, не збитися зі шляху
І забрести в печеру серед гір.
Туди щоночі йде вона без страху,
Не поміча образ небесних зір...
Бо тут, під кам'яним склепінням гроту,
Ендіміон прекрасний мирно спить.
Селена замилується ним потай,
Й торкнеться вуст вустами – лиш на мить...
Бо він – єдиний серця її владар,
Хоч і не може відповісти на любов,
Вона усе ж і тому диву рада,
Що може милуватись знов і знов...
*Селена – богиня Місяця у давньогрецькій міфології, закохана у пастуха Ендіміона.
6
2
125
Квітне сад за дверцятами серця...
Квітне сад за дверцятами серця,
Таємничий, не знаний людьми...
Так під небом одвіку ведеться –
Там, де світло – немає пітьми.
Так немає й в любові образи,
Й суму, відчаю, гніву нема.
То не правда, що є в ній накази,
То брехня, що люблю я дарма.
Таємницю любові збагнути
Не під силу людині ніяк,
Лише Бог знає, буть чи не бути,
Й не буває її просто так...
Якщо любиш – радій! Значить, серце
Не скували одвічні льоди,
Значить, в ньому тепло віднайдеться,
Як любов завітала туди.
6
0
136
Океан
У твóї очі страшно зазирати,
В них всесвіт загубив свою межу...
А я – дивачка...
Бо посміла покохати,
І тéбе потай в серці бережу.
Говорять, дивний ти безмежно
І оминають мовчки глибину...
А я – дивачка...
Зовсім вже необережна –
Не повз я пропливаю, а тону...
І байдуже, що води заглибокі,
І те, що ти – далекий мов зоря...
Ти – шторму хвилі...
Ти і штилю ніжний спокій.
Ти – океан. Ти глибший за моря.
6
2
164
Ми навіть і не розмовляли...
Ми навіть і не розмовляли,
Ти просто поряд був, сидів...
У залі музика лунала,
А в моїх грудях – серця спів...
Душа, німа від тріпотіння,
Злетіла в невагому вись...
І не боялася падіння,
Як ноти залом понеслись...
Бо музика – то мова серця,
У ній немає зайвих слів...
І сум на радість обернеться,
Немов прихід в пустелю злив...
Ти був так поряд... І здавалось,
Немає в світі вже тривог...
На мить плече плеча торкалось,
Як я зраділа, знав лиш Бог...
Так випадково, ненароком
Так ненавмисно, мимохіть...
І от із кожним твоїм кроком
Розтанула чарівна мить...
О ні, вона не розчинилась!
Вона залишиться в мені.
У вірші спогадом лишилась
Чарівна мить, немов у сні...
6
0
215
Ти наче сонце, що осяяло мій день...
Ти наче сонце, що осяяло мій день,
Хоч лиш на мить промінням доторкнулось...
Й душі так світло і так тепло від натхнень,
Твоєю посмішкою місто усміхнулось.
Всьому радію, поки вулицею йду...
Нехай дивуються навколо люди!
Для них я – дивна, бо усміхнена іду...
Для них ця радість загадкою буде...
У неї ж корені до подиву прості –
Зустрілася з тобою я сьогодні.
Мабуть, це ти весну прикликав, саме ти!
Тому й весна в душі така природня.
01.03.2024
7
2
190
Не замовкай,ще трошки поспівай!
Не замовкай, ще трошки поспівай!
У тиші лише пісня поміж нами...
Твій голос – заборонений мій рай...
Як описати радість цю словами?
«Красива пісня!» – все що я скажу.
Погодишся зі мною ледве чутно...
Миттєвість цю у серці збережу,
З тобою кожна мить – то незабутня...
7
0
179
Я люблю без "але" і "тому що"
Я люблю без «але» і «тому що»,
Я люблю без прохань і образ...
Хтось подума: «Дурна, нетямуща!»,
Хтось сміявся б напевно не раз...
Я люблю не за харизму й розум,
Хоч Господь Вас тим нагородив...
Я люблю усупереч прогнозам,
Гороскопам всупереч, зіркам...
Я люблю Вас навіть не за вірші,
Що Ви пишете зі щирістю душі...
Просто Ви у житті моїм перший,
Хто на серці свій слід залишив...
Я люблю... І навіть не за очі,
У яких неземна глибина,
Й не тому, що Ви – мрія дівоча,
Й не тому, що я не кам'яна...
Я люблю без «але» і «тому що»,
Я люблю й ні про що не молю.
Хтось подумає: «Любить? Навіщо?»
Я ж люблю лише Вас, бо люблю.
10
0
224
...навіть грубим тебе я люблю
Я ненавиджу грубість і крики,
І нестриманість гнівну в словах...
Завжди гнала з презирством великим
Всіх, хто злістю мій біль малював...
А тебе люблю навіть розгніваним,
Бо помилки й сама я роблю...
А тебе люблю навіть нестриманим,
Навіть грубим тебе я люблю.
5
2
176
Жіноче серце
Хіба існує щось на цьому світі
Більш непокірне за жіночії серця?
Жіноче серце (навіть і розбите),
Завжди уперто йтиме до кінця...
Воно не знає перепон і правил,
Один закон у нього – то любов.
Бере собі лиш обирати право,
Без розуму суворих настанов...
Не думає воно, а просто знає
І прагне крил, щоб високо летіть,
Без дозволу, без виміру кохає,
Вогнем горіти хоче, а не тліть...
11
6
203
Дозволь кохати тебе вічно
Дозволь кохати тебе вічно.
Нехай таємно, без надії...
Любов безкраю, віковічну
Зашити в гобелени мрії....
Дозволь кохати тебе вічно.
Взаємності я не чекаю,
Її просити недоречно.
Очей безодню я кохаю...
Дозволь кохати тебе вічно.
Душі глибини загадкові,
Звучання голосу магічне,
Красу поетичного слова...
Дозволь кохати тебе вічно.
Десь поряд бути тобі тінню...
Ти – загадка моя довічна,
Мій дивний сон, моє видіння...
8
2
153
В душі лишиться жити неповторне...
Залиштеся найвищою з зірок,
Найяскравішим спогадом у серці...
Вже впав надії останній листок,
Та не засохне почуттів джерельце.
Ледь чутно буде вітер шелестіть,
На землю упадуть сльозинки з неба...
В рядках залишу незабутню мить,
Сховать її на денці серця треба.
Надія була вигадкою снів,
Я дякую за доброту і правду.
Співає осінь музику без слів,
Я світлий смуток допиваю спрагло...
Нехай співає осінь про любов,
Нехай застигне сяйвом невимовним,
І хай бракує всіх можливих мов,
В душі лишиться жити неповторне.
11
4
235
Таємниця доблесного воїна
Сильний духом.
Незламний волею.
Він є могутнім
Все в його руках
З ранніх літ
Його благословив сам Арей.
****
Я зовні сміливий, відважний,
За плечима в мене сотня перемог...
Вони говорять, що мене благословив Арей, мій бог...
Та насправді все не так і просто,
Я – вразливий, і найважче жити в масці,
Коли зі мною мої лицарі воюють,
Я не маю права на поразку.
****
Пошана короля.
Рицарів повага.
Любов народа.
Прихильність дівиць.
Що і ще потрібно для щастя ?
Титул.
Злато.
Усе в його руках.
Чому він а не я?
****
Мені заздрять, не знаючи всю правду,
Уся пошана ні до чого мені...
Я насправді хотів спокійно жити,
А не вбивати людей на війні...
Та моя найбільша таємниця
Що мою родину лютий ворог вбив...
Вороже військо погубило моїх рідних
І я серцем майже скам'янів.
Керує мною тепер лише помста
Тому я і б'юся не на життя,а на смерть.
****
Холоднокровний.
Суворий.
Гордий.
Він вселяє страх своїм видом.
Його погляд здатний убити.
Сам він страшний.
Уроду давно загубив.
Якби не прихильність короля давно би гнив.
****
Де ж мій спокій ?
Серед вітрів у чужих краях.
Чи в людстьких очах ?
Ох, він десь там із вами любі мої...
Яким би не був завжди для людей не той...
Це вже кінець геройства мого.
І початок щастя неземного...
Написано у співавторстві з чудовою і талановитою Сандрою Мей❤️
https://www.surgebook.com/sandramey
4
2
208
У темряві сумної душі
Всередині пусто і темно.
Кожна стіна дуже чорна, як перо від ворони.
Стелі, підлога – все темрява.
Висить одне дзеркало тільки розбите.
Воно витокує не світ -
Там тільки тьма.
Ця темрява немов прокляття,
В ній сховалася моя душа,
Самий лиш морок в цій кімнаті,
Відблиск світла надію лиша...
Що зовні кімнати мені не відомо.
Говорять краса неймовірна панує,
Говорять, що там все кольорове,
Що там все різнобарвне,
І таким і повинне життя було бути
Говорять, в різнобарвнім тому світі
Щоранку сонце сходить і сідає,
Там ростуть і дерева і квіти...
Та шлях назовні вартові охороняють...
Їх імена - мій страх, моя самотність,
І не знайомі мені радість, безтурботність...
Вірш написано у спілці «Літературна фортеця»
@LiteraryFortress
у співавторстві з Хонна https://www.surgebook.com/magistr_honna
5
2
261
Згубне кохання
– Не дивись мені в очі, не можна!
Не читай у них несказані слова!
Ти ж бачиш: наші долі не тотожні,
І лиш в казках трапляються дива...
Не цілуй вуста такі жадані,
Не тони в обіймах, мов в вині...
Ти ж бачиш, о, єдиний мій коханий,
Що не бути з тобою мені...
Не шукай мій слід стежками лісу,
Моє кохання тебе згубить через мить...
Краще, милий, долі вже скорися,
І оминай краї наших зірниць...
– Тебе кохаю сильніше за життя.
Заборони не лякають.
В тобі я вже давно тону, то ж навіщо ти тікаєш ?
Не ховай свої сліди ти ж знаєш їх я віднайду.
Тож для чого тобі це все ?
Для чого тікаєш?
Ти ж теж відчуваєш.
Ти як і я кохаєш.
То ж навіщо це все ?
Прошу не мовчи.
Від мене ти не йди.
Прошу дозволь відчувати знову тепло твого тіла в моїх руках.
Дозволь відчути знову смак твоїх уст.
Тебе я молю...
Покажись моя люба.
Я так хочу побачити тебе що дурію.
Знаєш твоя постать приходила у мої сни.
Прокидаючись я боявся що ти лише марево, прекрасне марево моїх мрій.
А тепер я боюсь залишитись на самоті...
Вірш написаний у спілці "Літературна фортеця" @LiteraryFortress
У співавторстві з чарівною Сандрою Мей 💖🌺 https://www.surgebook.com/sandramey
6
2
196
Втрачене кохання
Я так люблю його, що боляче мовчати...
І сни ховають в забутті мій біль...
Я так люблю його, що хочеться кричати,
Й життя на рани знову сипле сіль...
Я загубила в ньому свою душу...
Тепер як спокій мені віднайти?
Хоч знаю, що забути його мушу,
Не знаю як цей шлях мені пройти...
В пам'яті моїй оживають слова любові
І попри біль з посмішкою на вустах згадую нас дурних та божевільних від кохання.
Пам'ятаю дзвінкий сміх, посмішку ясно і радості мить.
В очах вогонь, а на вустах слова.
Та цій казці настав кінець смутний. Ми померли на кінці, хоча це був лише початок.
Бурі і не згоди здолали нас, а чи боролись ми ?
Погляд пустий, убивчі слова, гіркі сльози – це остання наша мить.
Це розлуки болючий смак, після котрої не стало нас.
Чується скрип дверей і кроки важкі – це ти пішов у нове буття, полишивши мене на самоті...
Тобі серце віддала, а що натомість ? Розбите сердце, спустошена душа і спогади тьмяні...
Якби ж мені знайти слова,
Що серця би його торкнулись!
Я б знов повірила в дива,
Я знов щасливо б посміхнулась!
Написано в співавторстві з чарівною Сандрою Мей:
https://www.surgebook.com/sandramey
7
4
253
Зіграй мені мелодію любові...
Зіграй мені мелодію любові,
залиш на клавішах хоч крапельку себе...
я потону в несказаному слові,
я лиш очима цілуватиму тебе...
Скажи мені одне єдине слово...
ні, не вустами, тільки поглядом своїм!
те заповітне "Люблю" так раптово
утратить тишу і яскравий родить грім...
Поговори зі мною "випадково",
хоча б на мить мандрівку ока зупини
десь там, де я всміхаюсь загадково,
і крадькома до серця двері відчини...
/вірш написано у грудні 2021 року/
9
4
199
Між нами...
Між нами щось, чого не можна пояснити...
Тебе згубити – то моя найвища ціль...
Ти – планета з протилежної орбіти...
Тебе, мій ворог, я дістану звідусіль...
Знищ, спали всі спогади про нас!
Та це тебе не спасе.
Гострі мечі та стріли так не ранять, як я.
Ну ж бо мила поглянь!
Довкола нас горять міста. Сьогодні один із нас помре.
Ну ж бо кохана убий!
Хай все стане багряним!
Чом ж ти не стріляєш?
Коли не я, то ти.
Поглянь на мій світ!
Довкола лиш руїна і це прекрасно.
Хай все горить!
Ну ж бо врятуй всіх чи врятуйся сама!
Знаю вибір складний та підказка проста: "Помри!"
Написано в співавторстві з талановитою авторкою і чудовою людиною Сандрою Мей: https://www.surgebook.com/sandramey
8
3
257
Трохи більше ніж сто кілометрів...
Трохи більше ніж сто кілометрів
Нас розділяє. Ну а може й ні...
Для мене завжди за півметра
Твій погляд ніжний уві сні...
Я безуспішно в натовпі шукаю
Твоєї спини обриси... Дарма,
Що я серед людей отих блукаю,
Твоїх очей посеред них нема...
І ось на мить у серці знов заб'ється
Надія дивна! А то знов не ти...
То хтось чужий... І радість розіб'ється,
Бо мріям знов бракує простоти...
10
6
254
...
Найнезабутніші з очей,
Блакитно-сині океани...
В безсонні тисячі ночей
Дозвольте, сном я вашим стану...
9
6
166
Та, що співає у терені
Говорять, в кельтів давня є легенда...
Про пташку, що співає тільки раз.
Найпершу пісню і останню водночас...
Одного дня вона з гнізда злітає,
І вирушає у політ посеред пущ
Шукати терену колючий кущ...
Вона завчасно долю свою знає...
І серед терену гілок колючих
Вона знайде найдовшу, найгострішу,
І заспіває пісню голосную,
яку ще не співав ніхто раніше!
І в мить грудьми на терен неминуче...
І спів її пронизливо лунає...
Мить слуха ліс єдину незрівнянну,
(Позаздрили б їй навіть солов'ї!)
Ту пісню, що і перша і остання...
І гине пташка, коли пісню ту співає.
16
5
348
В нерівному двобої серце й доля...
В нерівному двобої серце й доля,
Цей бій без правил, і нім нема жалю.
"Не маєш права ти на власну волю!"
"А тобі байдуже, що я люблю!"
"Ти божевільне! "- доля нарікала,
"А ти жорстока!" - серце їй в отвіт.
"Того кого не можна покохало!"
"Це так, і він для мене - цілий світ!"
В нерівному двобої серце й доля,
Розв'яже суперечку тільки час:
"Колись я повідомлю ваші ролі -
Хто переможе й хто програє з вас..."
20
4
267
