Сад скам'янілої душі
Ти якось завітай до мого саду. Там паморозь біліє на траві... Не бійся – навіть можеш дать пораду... Та не почують. Тут не мешкають живі. Йди стежкою. Як хочеш – озирайся, А хочеш – все довкола роздивись: Ось бачиш – тут немає сонця вранці, Тут вічний холод... Хоч весна була колись... Йди далі. Ось і мовчазні надгробки. Тут віра. Тут надія. Тут любов. Там вдалині похована і мрія. Так завмирає і найгарячіша кров. Ось і вона – зневірена Психея, Що каменем застигла коло них. І очі ті ж, обличчя, й усе тіло... Та лиш життя нема у ній... І спів затих. Ні рух зіниць, ні посмішка ласкава На камені не сяятимуть, ні... Вона – скульптура. Й постать величава Уже не зрушить з постаменту навесні. Якщо ж до неї схочеш доторкнутись – О ні, не думай, вже не оживе... Та раптом з-під повік, навік застиглих Краплина ніжності сльозою упаде...
2024-10-26 00:17:22
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Аліса Боняр
Надзвичайно боляче.... Щось схоже на готику, на мою думку
Відповісти
2024-10-31 12:16:39
1
Сандрін Iрріель (Олександра Мрійна)
@Аліса Боняр Дуже дякую) З'явився в голові такий готично-фентезійний сюжет, але оскільки проза то трохи не моє - трансформувала образ "кам'яної душі-скульптури" у поезію)
Відповісти
2024-10-31 13:47:25
1
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
12923
Я граю лише уві снах...
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5446