Сад скам'янілої душі
Ти якось завітай до мого саду. Там паморозь біліє на траві... Не бійся – навіть можеш дать пораду... Та не почують. Тут не мешкають живі. Йди стежкою. Як хочеш – озирайся, А хочеш – все довкола роздивись: Ось бачиш – тут немає сонця вранці, Тут вічний холод... Хоч весна була колись... Йди далі. Ось і мовчазні надгробки. Тут віра. Тут надія. Тут любов. Там вдалині похована і мрія. Так завмирає і найгарячіша кров. Ось і вона – зневірена Психея, Що каменем застигла коло них. І очі ті ж, обличчя, й усе тіло... Та лиш життя нема у ній... І спів затих. Ні рух зіниць, ні посмішка ласкава На камені не сяятимуть, ні... Вона – скульптура. Й постать величава Уже не зрушить з постаменту навесні. Якщо ж до неї схочеш доторкнутись – О ні, не думай, вже не оживе... Та раптом з-під повік, навік застиглих Краплина ніжності сльозою упаде...
2024-10-26 00:17:22
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Аліса Боняр
Надзвичайно боляче.... Щось схоже на готику, на мою думку
Відповісти
2024-10-31 12:16:39
1
Сандрін Iрріель (Олександра Мрійна)
@Аліса Боняр Дуже дякую) З'явився в голові такий готично-фентезійний сюжет, але оскільки проза то трохи не моє - трансформувала образ "кам'яної душі-скульптури" у поезію)
Відповісти
2024-10-31 13:47:25
1
Схожі вірші
Всі
Why?
I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?
61
4
9496
"Я буду помнить"
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
2814