Сад скам'янілої душі
Ти якось завітай до мого саду. Там паморозь біліє на траві... Не бійся – навіть можеш дать пораду... Та не почують. Тут не мешкають живі. Йди стежкою. Як хочеш – озирайся, А хочеш – все довкола роздивись: Ось бачиш – тут немає сонця вранці, Тут вічний холод... Хоч весна була колись... Йди далі. Ось і мовчазні надгробки. Тут віра. Тут надія. Тут любов. Там вдалині похована і мрія. Так завмирає і найгарячіша кров. Ось і вона – зневірена Психея, Що каменем застигла коло них. І очі ті ж, обличчя, й усе тіло... Та лиш життя нема у ній... І спів затих. Ні рух зіниць, ні посмішка ласкава На камені не сяятимуть, ні... Вона – скульптура. Й постать величава Уже не зрушить з постаменту навесні. Якщо ж до неї схочеш доторкнутись – О ні, не думай, вже не оживе... Та раптом з-під повік, навік застиглих Краплина ніжності сльозою упаде...
2024-10-26 00:17:22
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Аліса Боняр
Надзвичайно боляче.... Щось схоже на готику, на мою думку
Відповісти
2024-10-31 12:16:39
1
Сандрін Iрріель (Олександра Мрійна)
@Аліса Боняр Дуже дякую) З'явився в голові такий готично-фентезійний сюжет, але оскільки проза то трохи не моє - трансформувала образ "кам'яної душі-скульптури" у поезію)
Відповісти
2024-10-31 13:47:25
1
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5547
Тени собственного сердца ...
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
1557