ніжно...

stasijjka

Тихо падав вечірній сніг, І мороз пробирався крізь двері... Вона ніжно любила його, Він її малював на папері. Вона знала, що він десь там є, Що чекає коли та приїде, Що вже завтра напише "привіт" І життя її знову розквітне... Він малює її обличчя, Рівно виводячи кирпатий носик, З фото дивиться середньовіччя. Він вже мріє про її дотик... Він шукає її Інстаграм, І боїться її передозу. Вона- як приклад усім зіркам... Він- знайшов свою єдину музу...

2020-04-14 20:06:12

Інші вірші поета

Зорі... Ганьба... Відкрий мене ще сотню раз... На пам'ять тобі

Інші поети

Fatima Mohammed

@fatimaalshaikh

Lady K

@lady_k

Макс Фолс

@pr_mikhailovich

Схожі вірші

Всі

Неловкость в улыбке рассвета

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Застыли на окошке вечерние узоры И снова мокрый дождик под лёгкий ветерочек , Без красок сонный кофе под пару твоих строчек .. Меня лишь согревает тепло твоих улыбок , Что заглушает холод давно проникших смыслов , А завтра снова будет тяжёлый понедельник, Но знаю ,что с тобою не страшен даже вечен , На сердце оставляя хорошим настроеньем , Сначала начиная срок время скоротечен Лишь парой фраз в инете, Мне брошенных с приятным воскресеньем...

2516

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

1157