Мораль і правда
supero
Ми - суспільство без моралі, Бо мораль у кожного своя. Тим, що брешуть заради блага, Чесні поперек горла стали, Їм бути чесним - це вже злочин. А комусь, брехня - найтяжчий гріх. То де ж шукати правди? Де віднайти те єство світла, Що порухом пальця вкаже Хто правий в вічнім спорі. Не знаю й не знала я... Та відаю точно - нема його в суді, І не було... Та не виніть суддей, вони - теж люди З своїми демонами в голові. Люди, що, як і всі ми, Не відають, де правда. Не буть людям суддями людей! Правда багатогранна і необ'ятна, Як вічність, яку нам не пізнать.
2023-04-21 19:36:52
0
0
Інші вірші поета
Легкість буття Той, що ходить по канату Тим, кого вже нема Недосяжність краси
Інші поети
Marta_Zeppelin
@Marta_Zeppelin
Схожі вірші
Всі
" Вздох неба "
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶
39
4
2343
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11413