Вірші
Повелителі світу
Пухнасті клубочки по світу крокують,
Топчуть м'якенькими лапками землю,
Ступають ніби нічого й не важать,
Здається, дрімають.
Але невірте цим чарам!
То все для простаків обман,
Готові вони до всіх негараздів
Будь - коли та будь - де.
3
0
196
Матеріальне і безтілесне
Думки думаються тишком,
Пролітають як пташки,
То сховаються, то заголосять,
А потім зникнуть на віки.
Безкінечний ураган безкрайніх,
Безтілесних образів, людських.
Важливих, але забудеш,
Як тільки сформулюєш.
Тільки й можеш спостерігать
За тим невідомим потоком,
Що зажди є, але й нема.
І більш нічого...
Не наділений ти волею богів,
Творити дійсність і світи
Порухом лиш пальця,
Тільки за одним порухом думки.
Такий уділ людський, спостерігати,
Думати, творити впродовж короткого життя,
А потім, піти в забуття разом думками,
Мріями, діяннями.
То чи так важливе наше існування?
Коротке й беззмістовне...
Чи так нам потрібне те матеріальне,
Заради якого працюють все життя?
1
0
171
Порочний круг
Прийшла весна й згадались
Давно забуті спогади юнацькі.
Про те як ми чекали, сподівались,
Надіялись, гадали, марили майбутнім.
Воно настало!
А що тепер нам думати, про що гадати?
Знову поринати у забуття?
Гадати як настануть дні прекрасні,
І не покинуть вони тебе до смерті,
Хоча яка там смерть?!
Вона ж не настане!
Будеш вічно молодим, щасливим.
Чи повернутись у реальність?
Де ти старієш з кожним днем,
Де смерть все ближче підступає,
На порозі вже робота жде.
Сім'я, і діти теж з такими самими,
Твоїми надіями і сподіваннями.
Це порочний круг
Солодких мрій і депресій довгих.
Чому не справджуються мрії ті юнацькі?
Можливо, бо вони не від світу цього?
Вони походять родом із дитинства
Де дерева вищі а трава зеленіш була.
А реальність тих дорослих, що її творять
Дише смертю скорою,
Передчуттям холоду в могилі від неї тхне.
Єдине що не змінне й незамінне,
Мрія що пройшла з тобою крізь життя.
Молодість: вічна, жива і щира що не згасне.
1
0
161
Тиха армія
Бунтарь бунтує бунтом тихим.
Армія тих бунтарів по всьому світі ходе.
Змінити його вони хочуть
Протестом голосних думок.
Їх обмундирування всім знайоме:
Мовчання - незмінний щит та ржавий меч;
Чекання - непробивні і вічні лати;
Надія - любий, вірний кінь.
Зустрінеш таких - тікай подалі,
Боротись з ними марна справа,
Подивляться як на дурну людину,
Та й підуть далі.
1
0
156
Тим, кого вже нема
Погоня за славою в могилу звела,
Навіщо й для кого так гнався за нею?
Що вона тобі принесла?
Слава не вічна, прийшла і пішла.
А ти зостаєшся нізчим,
Голий король - твоє ймення тепер.
Заради чого був тим, ким не є?
Прикидався і блазнював безупину.
Не народився ще той,
Що цінувати б зумів твої жертви достойно!
2
0
147
Легкість буття
Якщо життя важке - відносся легше.
Забудь про значення його, знищь важливість,
І ти побачиш як же ж помилявся
Коли наділяв сенсом речі беззмістовні,
Коли чужі розмови близько до серця брав,
Коли одне лиш слово різало не гірш меча.
Забудь ті дні і відпусти за вітром!
Інакше не сприйняти всю красу життя,
Його мимолітність й легкість чарівну.
0
0
174
Мораль і правда
Ми - суспільство без моралі,
Бо мораль у кожного своя.
Тим, що брешуть заради блага,
Чесні поперек горла стали,
Їм бути чесним - це вже злочин.
А комусь, брехня - найтяжчий гріх.
То де ж шукати правди?
Де віднайти те єство світла,
Що порухом пальця вкаже
Хто правий в вічнім спорі.
Не знаю й не знала я...
Та відаю точно - нема його в суді,
І не було...
Та не виніть суддей, вони - теж люди
З своїми демонами в голові.
Люди, що, як і всі ми,
Не відають, де правда.
Не буть людям суддями людей!
Правда багатогранна і необ'ятна,
Як вічність, яку нам не пізнать.
1
0
125
Любов всюдисуща
Я вас люблю, а може й ні,
Усе можливо...
Любов, як хмара величезна,
То виллється дощем, то промине.
І ніякий метеоролог не підкаже,
Коли ж на вас хлине та благодать.
Чи окрилить, дасть надію,
Чи дах зірве, як ураган.
1
0
148
Той, що ходить по канату
Той, що ходить по канату
Сидить і бачить, як внизу,
Очі за ним стежать пильно,
Тужливі очі, повнії жалю.
Вони сплять і бачать,
Як канатоходець пада...
Та ніхто не знає,
Як же тут виспівують птахи,
І кружляють весело хмарки.
Що в небі світить сонце.
І вітер наспівує мелодії
Давно минувшої давнини.
А хто зна, може й на краще,
Що людей тута нема,
Не юрмляться, не галасують,
Спокій не порушують святий.
Святе блаженство, що буває,
Лиш на смертельній висоті.
1
0
192
Весна 2023-го
Прийшла вона, як в перший раз.
Прийшла, принесла пахощі квітучі,
Обквітчала всі дерева, клумби розбудила,
Весь край дощем вмила, і забула,
Що зима теж так трудилась,
Вийшли річки з берегів, хати підтопило.
Голосять люди як і ті роки,
Тільки привід другий:
Сушило, рослини в'яли,
А цьогоріч заливає.
1
0
102
Недосяжність краси
Сонце сяє за вікном,
Сильфи буйствують поміж гілок,
Цвіт зривають на зеленую траву,
Смарагдову, пахучу, свіжу,
Ще не пожовтівшу,
Шерсть землі не спалену ще полуднем.
Пісні природи бринять,
Прислухайся, це дивнії слова,
Недосяжні вони для нас,
Зрозумілі всім тваринам,
Птахам і комашкам,
Лиш для людей це просто білий шум, фон життя.
1
0
65
