Передмова
Розділ 1. Знайомство.
Розділ 2. Вечірка.
Розділ 3. Мій Валентинчик...
Розділ 4. Сестро, повернись...
Розділ 5. Чому не я?
Розділ 6. Я не ревную!
Розділ 7. Мій експонат...
Розділ 8. Це помста?
Розділ 9. Ходімо, дещо покажу...
Розділ 10. В цій темряві, ти - все, що я бачу...
Розділ 11. Цей день...
Розділ 12. От тобі і день народження...
Розділ 13. Хіба ти не знаєш?
Розділ 14. Я поїду з тобою.
Розділ 15. Х'юстон, у нас проблеми!
Розділ 16. Домашній арешт
Розділ 17. Я думав про тебе інакше...
Розділ 18. Пам'ятаєш наше парі?
Розділ 19. Невже, це все?
Розділ 20. Нове життя...
Епілог
Розділ 17. Я думав про тебе інакше...
Розділ 17. «Я думав про тебе інакше!»

З ніздрів Влада бризнули краплі крові і він, прикривши обличчя рукою, позадкував. Неля зойкнула і по шкірі пробіг холод, який пробирав до кісток. Макс приревнував її. Тепер вона розуміла: Влад її підставив.

-         Макс! – вигукнула дівчина і схопила хлопця за лікоть.

Але хлопець відсмикнув її руку. Повільно підходячи до Влада ближче, він стиснув руки в кулаки.

-         Відійшов від неї! – від його крику по шкірі пішли мурашки.

-         Макс, заспокойся…

-         І що ти мені зробиш?! – Влад штовхнув Макса.

-         Вона моя дівчина! Ясно?! Щоб я тебе біля неї не бачив!!!

-         Думаєш, я боюсь тебе? – вигукнув Влад. – Ну давай! Покажи, на що ти здатен!

-         Хлопці, не треба! – в один голос пропищали Люда і Неля.

Макс збив друга з ніг і почав товкти його кулаками. Дівчата заверещали, а дві інші випускниці побігли кликати когось з дорослих. Підбігли Жека з Кувалдою і розвели хлопців в різні боки. До них приєдналася завуч.

-         Що тут відбувається? Бóгдан! Дем`яненко!

-         Пробачте, Людмило Василівно… - пробурмотіла Неля.

-         Нелю, я тебе не запитую. Я чекаю пояснень! – завуч зупинила погляд на Максові.

Хлопець, гупаючи ногами, вилетів із зали. Неля подріботіла за ним. Він спочатку йшов по вулиці, а потім різко повернувся обличчям до дівчини.

-         Що? Я пропав і вже собі іншого знайшла?! – закричав він.

-         Макс, не кричи… Послухай… Я все поясню…

-         Не треба мені нічого пояснювати!!! Я думав про тебе інакше!!! – Макс злобно на неї глянув, повернувся і пішов геть.

-         Макс… - тихенько прошепотіла Неля і впала на коліна.

З її очей тоненькими доріжками потекли сльози, наче змагалися, хто перший впаде з її підборіддя. Тепер це точно кінець…

 

Вона повільно повернулася на шум. Зі школи під руки вивели Влада, обличчя якого повністю було в крові. Жека і Кувалда повели його в медпункт, а інші стояли і обговорювали те, що відбулося. З натовпу вийшла Люда, поглядом шукаючи подругу. Помітивши її заплакане обличчя вона швиденько підбігла, сіла поряд на асфальті і обійняла Нелю.

-         Все буде добре, чуєш? – прошепотіла Люда.

-         Ні… Вже нічого не буде… Все скінчено… - Неля, як загіпнотизована, дивилася в одну точку.

-         Що ти таке говориш! Ви помиритеся! І…

-         НІ! – дівчина перебила подругу і, зірвавшись з місця, звернула на себе увагу присутніх. – ЦЕ КІНЕЦЬ, ЧУЄШ? КІНЕЦЬ! НІЧОГО ВЖЕ НЕ БУДЕ ДОБРЕ!

Неля спробувала піти геть, але раптом впала. «Шпилька» на її босоніжках зламалася. Побачивши на роздертому об асфальт коліні кров, дівчина почала ридати. Схлипуючи, вона боляче закусила губу і відчула легкий металевий присмак.

-         Зайдіть всі до школи! Негайно! – попросила Людмила Василівна.

-         Нелю, ходімо… - тихенько мовила Люда і допомогла подрузі встати.

-         Ти йди… Мені… Мені потрібно додому…

Неля зняла зламані босоніжки і, шкутильгаючи, пішла геть.

◊    ◊    ◊

Ранок. Зазвичай Неля вставала дуже рано. Та це не той випадок. На годиннику 9.20, дівчина все ще лежить в ліжку і, як під гіпнозом, дивилася в стелю. Цієї ночі вона не спала, лише разів двадцять подзвонила Максу. Глухо, як у танку. Поворухнувшись, вона відчула ледь відчутний біль в коліні.

Нарешті Неля змусила себе піднятися. В її кімнаті на стіні висіло дзеркало, де вона могла себе побачити в повний зріст. Дівчина підійшла до нього і подивилась на своє відображення.

Скуйовджене волосся, вже короткувата піжама, мішки під очима, пов`язка на коліні і бліде обличчя. Важко зітхнувши, Неля відкрила шафу і почала вибирати одяг. Раптом задзвонив телефон.

«Алло, сонце. Ти як?» - почула вона в слухавці голос Люди.

«Та… - відкашлялася дівчина. – Відчуваю себе гнилим помідором…»

«Макс не дзвонив?»

«Ні».

«А ти йому?»

«Я дзвонила, але… Тихо…»

«Тобі треба розвіятися. - запропонувала Люда. – Пішли погуляємо!»

«Ну… Добре… Давай біля «Каштанів» о 11.30?»

«Добре. До зустрічі».

Неля повернулася до шафи. Врешті-решт вона обрала білу футболку і ніжно-рожеву спідницю. На ноги дівчина взула улюблені крокси і спустилася вниз.

-         Куди збираєшся? – запитала мама.

-         Люда покликала гуляти. Ти ж не проти? – запитала Неля.

-         Добре, іди. Допізна не гуляй!

-         Як скажеш.

На вулиці було сонячно і, навіть, трохи спекотно. Літо давало про себе знати. Співали птахи, шуміли дерева, віяв теплий вітер. Ноги привели Нелю до їхнього улюбленого кафе. Хоч надворі було світло, вивіска все одно яскраво блищала.

Дівчина відкрила скляні двері кафе і її привітав тихенький звук дзвіночків, які висіли над вдихом. За столом її вже чекала подруга, з якою вони відразу обійнялись.

-         Поп`єш кави? – запитала Люда.

-         Та ні… Не хочу… - відповіла Неля.

-         Точно? Слухай, ну не варто впадати в депресію через якогось там мажора.

-         Він не мажор! Я люблю його! І взагалі! Закрили тему! Я дійсно не хочу кави…

-         Ну добре. Тоді я доп`ю свою і підемо гуляти?

Неля ствердно кивнула. Люда швиденько досьорбала своє латте і вони відправилися в парк. Подруги йшли і розмовляли про все на світі. Вони так захопилися, що Неля навіть на деякий час забула про Макса. Але він про себе нагадав.

Коли вони проходили по парку, то помітили знайому синю кофту з написом «Живи краще!». Неля закрила рота Люді, яка захопилася розповіддю про розмову з Сашком по Skype, і набрала Катю.

«Алло, привіт. Катю, скажи будь ласка, а де зараз твій брат?» - запитала дівчина.

«Привіт. Слухай, ми з батьками самі його шукаємо. Втік з дому. З учора його не бачила…» - схвильовано відповіла Катя.

«Здається, я його щойно бачила…»

«Справді? Де?»

«Парк Шевченка, центральна алея». – відчеканила Неля.

«Зараз буду».

Через годину приїхала Катя і дівчата разом почали шукати хлопця. Ближче до вечора вони таки знайшли його, але вже не в парку, а в Макдональдсі. Він сидів і наминав картоплю фрі.

-         Ні, мені це подобається! – вигукнула Катя і Макс з переляку підскочив. – Батьки його шукають, а він бургери тут жує!

-         Дівчата? Як ви мене знайшли?

-         Запеленгували по електрочіпу! Вичислили по IP-адресі! – діловито мовила Люда і дівчата захихотіли.

Хлопець також засміявся і закотивши очі запропонував їм сісти поруч.  

© Toshа Only,
книга «Давай укладемо парі....».
Розділ 18. Пам'ятаєш наше парі?
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Vlada Monasturska
Розділ 17. Я думав про тебе інакше...
Коли продовження?
Відповісти
2018-02-23 09:58:30
1