Розділ 6. Я не ревную!
Розділ 6. «Я не ревную!»
Зранку Неля розповіла Ірі про те, що вони з Людою побачили..
- Виходить наша Нелька закохалася... - посміхнулася Іра.
- Ні! - вигукнвла Неля. - Було б у кого закоуватися!
- По тобі все видно. Ти ревнуєш...
- Я не ревную! І взагалі... Мені треба в школу! - Неля закинула на плече рюкзак і вийшла з дому.
Погода була сонячна, теплий вітерець розвівав волосся, розносячи по повітрю запах квітів. Іноді було чутно тихі розмови прохожих. Йдучи до школи, Неля намагалася запевнити саму себе в тому, що нікого вона не ревнує. Першим уроком була економіка. Весь урок Неля намагалася слухати, як Люда щось шепотіла їй на вухо. Нарешті, продзвенів дзвінок. Неля сказала Люді, що їй треба в бібліотеку і залишила подругу. Йдучи по коридору, вона зустріла Макса і, гордо піднявши голову, пройшла мимо. Хлопець був надзвичайно здивований такою поведінкою.
- Гей, Нелю! - вигукнув він.
Неля закотила очі і мовила:
- Чого вам, юначе?
- Нелько, ти чого? Образилася? - запитав ошелешений Макс.
- Я? Що ти... Крім того, що ти привів в мій будинок цю божевільну, яка мені ледь волосся не вирвала, а так... Все прекрасно!
- Ну, пробач...
- Не смію вас більше затримувати, юначе! - мовила Неля.
Йдучи геть, дівчина стала витирати сльози зі свого обличчя. Вона сама не розуміла, що з нею відбувалося. Глянувши на годинник, Неля згадала, що її клас пішов в їдальню.
◊ ◊ ◊
В їдальні Неля приєдналася до Сашка і Люди. Побачивши подругу, Сашко промовив:
- Привіт, Нелю. Мені Люда розказала про те, як ви наших мажорів спалили*. Доречі, тепер вони з Радою зустрічаються.
- Що? - до Нелі нарешті долетіли слова Сашка.
- Вони зустрічаються. – повторив хлопець. – Глянь.
Він показав на сусідній столик, де сиділи Макс і Рада, тримаючись за руки. Відчай охопив серце Нелі. Здавалося, вона падає в прірву чи криницю, де в воді тонули самотність, сльози і біль. В її голові гупало сотні, тисячі, мільйони барабанів, перебиваючи спокійний хід думок. Стискаючись в кулаки, пальці захрустіли, а нігті боляче врізалися в долоні, роздираючи шкіру до крові. Сльози рікою потекли по щокам, розмиваючи картинку перед очима.
Неля вибігла зі школи і стрибнула в тролейбус. Вона не знала, куди поїде і що робитиме. За вікном мелькали будинки, дерева, люди. Вітер все сильніше дув, розносячи по вулицях листя і солоний запах, який так нагадував морський. Чорні хмари нависли над містом, передаючи душевний стан дівчини і нагадуючи, що скоро почнеться дощ. Люди за склом кудись спішили, з кимось розмовляли, сміялися, відкриваючи на ходу парасолі. А Неля… Неля плакала… Чому так відбувається? Вона сама не знала…
Їхала вона довго. По декілька разів проїжджала одні й ті самі зупинки. Дощ ще накрапав… Краплі стікали по склу, збиваючи одна одну і зливаючись в одне ціле. Як і сльози Нелі.
Вечір. В салоні тролейбуса залишилася тільки Неля.
- Дівчино, мій рейс закінчився. Прошу вас вийти з салону. – мовив водій, зупинивши транспорт.
- Ви можете відвезти мене додому? – як під гіпнозом мовила вона.
- Звичайно. Називай адресу.
Дівчина, перебираючи в голові відрізки пам`яті, назвала вулицю і номер будинку. Тролейбус рушив. Під`їхавши до власного будинку, вона подякувала водієві і вийшла надвір. Гул мотору і шин сповістив про те, що Неля залишилася одна.
________
*спалити - застати зненацька.
Підійшовши до будинку, дівчина сіла на ґанку і оперлася спиною на двері. Вона вже, схоже, заспокоїлася. Лише по щоці стекла самотня остання сльоза. Здавалося, що вона виплакала всі сльози, які тримала в собі.
Маленький дощик перетворився на справжню зливу. Неля вмить промокла. Куртка, ноги, обличчя, волосся. Та їй було вже все одно…
Посидівши трохи під дощем, Неля ввійшла в дім. Щойно вона зайшла, до неї кинулися Іра і мама.
- Господи! – вигукнула Олена, обійнявши дочку. – Знайшлася! Ми вже всіх обдзвонили! Думали в поліцію дзвонити!
- Нелю, ти вся мокра! – озвалася Іра. – Ти що під дощем гуляла? Тату! Завари чаю! Мишку! Принеси плед!
Вони посадили Нелю на диван, вкрили пледом і принесли чаю. Зігрівшись, вона піднялася в свою кімнату. Дівчина сіла на ліжко і, поклавши на коліна ноутбук, прийняла вхідний виклик в Skype*. На екрані з`явилася схвильована Люда.
- Нелю, що сталося? – вигукнула вона. – Куди ти втекла? Філософ бісився! Твої батьки дзвонили, питали, чи не знаю я де ти пропала!
- Просто… - Неля запнулася. – Я сама не розумію, що зі мною… Ти… Можеш прийти?
- Зараз буду.
Звук з ноутбука повідомив про завершення розмови. Через пів години Люда прийшла. Неля розповіла про все, що відбувалося з нею останнім часом.
- Здається, я закохалася… - мовила вона.
- Хіба ж це погано?
- Ні… Просто… я ніколи не була в таких ситуаціях…
- Все буде добре… - Люда обійняла подругу. – Ми щось придумаємо…
_________
*Skype - Комунікаційна система, відома завдяки широкому спектру її особливостей, зокрема, безкоштовній голосовій та відео-конференціях.
Зранку Неля розповіла Ірі про те, що вони з Людою побачили..
- Виходить наша Нелька закохалася... - посміхнулася Іра.
- Ні! - вигукнвла Неля. - Було б у кого закоуватися!
- По тобі все видно. Ти ревнуєш...
- Я не ревную! І взагалі... Мені треба в школу! - Неля закинула на плече рюкзак і вийшла з дому.
Погода була сонячна, теплий вітерець розвівав волосся, розносячи по повітрю запах квітів. Іноді було чутно тихі розмови прохожих. Йдучи до школи, Неля намагалася запевнити саму себе в тому, що нікого вона не ревнує. Першим уроком була економіка. Весь урок Неля намагалася слухати, як Люда щось шепотіла їй на вухо. Нарешті, продзвенів дзвінок. Неля сказала Люді, що їй треба в бібліотеку і залишила подругу. Йдучи по коридору, вона зустріла Макса і, гордо піднявши голову, пройшла мимо. Хлопець був надзвичайно здивований такою поведінкою.
- Гей, Нелю! - вигукнув він.
Неля закотила очі і мовила:
- Чого вам, юначе?
- Нелько, ти чого? Образилася? - запитав ошелешений Макс.
- Я? Що ти... Крім того, що ти привів в мій будинок цю божевільну, яка мені ледь волосся не вирвала, а так... Все прекрасно!
- Ну, пробач...
- Не смію вас більше затримувати, юначе! - мовила Неля.
Йдучи геть, дівчина стала витирати сльози зі свого обличчя. Вона сама не розуміла, що з нею відбувалося. Глянувши на годинник, Неля згадала, що її клас пішов в їдальню.
◊ ◊ ◊
В їдальні Неля приєдналася до Сашка і Люди. Побачивши подругу, Сашко промовив:
- Привіт, Нелю. Мені Люда розказала про те, як ви наших мажорів спалили*. Доречі, тепер вони з Радою зустрічаються.
- Що? - до Нелі нарешті долетіли слова Сашка.
- Вони зустрічаються. – повторив хлопець. – Глянь.
Він показав на сусідній столик, де сиділи Макс і Рада, тримаючись за руки. Відчай охопив серце Нелі. Здавалося, вона падає в прірву чи криницю, де в воді тонули самотність, сльози і біль. В її голові гупало сотні, тисячі, мільйони барабанів, перебиваючи спокійний хід думок. Стискаючись в кулаки, пальці захрустіли, а нігті боляче врізалися в долоні, роздираючи шкіру до крові. Сльози рікою потекли по щокам, розмиваючи картинку перед очима.
Неля вибігла зі школи і стрибнула в тролейбус. Вона не знала, куди поїде і що робитиме. За вікном мелькали будинки, дерева, люди. Вітер все сильніше дув, розносячи по вулицях листя і солоний запах, який так нагадував морський. Чорні хмари нависли над містом, передаючи душевний стан дівчини і нагадуючи, що скоро почнеться дощ. Люди за склом кудись спішили, з кимось розмовляли, сміялися, відкриваючи на ходу парасолі. А Неля… Неля плакала… Чому так відбувається? Вона сама не знала…
Їхала вона довго. По декілька разів проїжджала одні й ті самі зупинки. Дощ ще накрапав… Краплі стікали по склу, збиваючи одна одну і зливаючись в одне ціле. Як і сльози Нелі.
Вечір. В салоні тролейбуса залишилася тільки Неля.
- Дівчино, мій рейс закінчився. Прошу вас вийти з салону. – мовив водій, зупинивши транспорт.
- Ви можете відвезти мене додому? – як під гіпнозом мовила вона.
- Звичайно. Називай адресу.
Дівчина, перебираючи в голові відрізки пам`яті, назвала вулицю і номер будинку. Тролейбус рушив. Під`їхавши до власного будинку, вона подякувала водієві і вийшла надвір. Гул мотору і шин сповістив про те, що Неля залишилася одна.
________
*спалити - застати зненацька.
Підійшовши до будинку, дівчина сіла на ґанку і оперлася спиною на двері. Вона вже, схоже, заспокоїлася. Лише по щоці стекла самотня остання сльоза. Здавалося, що вона виплакала всі сльози, які тримала в собі.
Маленький дощик перетворився на справжню зливу. Неля вмить промокла. Куртка, ноги, обличчя, волосся. Та їй було вже все одно…
Посидівши трохи під дощем, Неля ввійшла в дім. Щойно вона зайшла, до неї кинулися Іра і мама.
- Господи! – вигукнула Олена, обійнявши дочку. – Знайшлася! Ми вже всіх обдзвонили! Думали в поліцію дзвонити!
- Нелю, ти вся мокра! – озвалася Іра. – Ти що під дощем гуляла? Тату! Завари чаю! Мишку! Принеси плед!
Вони посадили Нелю на диван, вкрили пледом і принесли чаю. Зігрівшись, вона піднялася в свою кімнату. Дівчина сіла на ліжко і, поклавши на коліна ноутбук, прийняла вхідний виклик в Skype*. На екрані з`явилася схвильована Люда.
- Нелю, що сталося? – вигукнула вона. – Куди ти втекла? Філософ бісився! Твої батьки дзвонили, питали, чи не знаю я де ти пропала!
- Просто… - Неля запнулася. – Я сама не розумію, що зі мною… Ти… Можеш прийти?
- Зараз буду.
Звук з ноутбука повідомив про завершення розмови. Через пів години Люда прийшла. Неля розповіла про все, що відбувалося з нею останнім часом.
- Здається, я закохалася… - мовила вона.
- Хіба ж це погано?
- Ні… Просто… я ніколи не була в таких ситуаціях…
- Все буде добре… - Люда обійняла подругу. – Ми щось придумаємо…
_________
*Skype - Комунікаційна система, відома завдяки широкому спектру її особливостей, зокрема, безкоштовній голосовій та відео-конференціях.
Коментарі