Pardonne moi
Théa Halut
Pardonne moi s'il te plaît De ne te laisser qu'une photo Qu'un fragment, qu'une plaie Pardonne moi de partir trop tôt Pardonne moi s'il te plaît De croire qu'une simple balle Éclatant de plein fouet Me force a dire au-revoir Pardonne moi je t'en pris D'être parti aussi vite Armée même au coeur Pour défendre mon peuple Pardonne moi de partir Le coeur lourd et enflammé De rage et de regrets De devoir fuire Cette guerre ne cesse dont jamais Malgré nos efforts, et notre haine Finirons nous donc tous enterrés Pour avoir réclamé liberté ? Promis je vous attendrais Toi et ta fille Promis je vous aimerez Ma femme et ma fille.
2020-12-23 22:07:01
5
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
CyberKy
Très joli, bien écrit !
Відповісти
2020-12-26 11:50:24
1
Théa Halut
@CyberKy merci beaucoup !
Відповісти
2021-01-15 18:32:12
1
CyberKy
@Théa Halut Au plaisir ! :D
Відповісти
2021-01-15 18:41:20
1
Інші вірші поета
Cher père noël Citation La vrai vie... Regard vide
Інші поети
VéGá _S.ST._
@VeGa_SST_
Сергій Яремчук
@sergey_yaremchuk28
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2440
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12031