Ренесанс Руки (автобіографічний вірш)
(18+)
Нарешті настав той життєвий період Коли ти засинаєш обіймаючи власну шкарпетку Замість м'якої іграшки Тепло та холодно Вранці виходиш на вулицю викидати сміття Бачиш як у окулярах відбивається дим Це ти палаєш Ну й добре Ти сам несеш себе у металобрухт І ще й показуєш при цьому усім типу Дивіться дивіться я неслухняний Я живу за власними правилами Наче велосипед Далі сон після обіду під наглядом міліції Вони стоять біля тебе Немов біля святого Іллі Пожирають очима Немов старі тачанки новий танк Гаразд І це мине А власне Чим людина відрізняється від старої протитанкової міни? Така ж мала і велика одночасно Незграбно лежить собі на землі Розрахована на велику масу але вибухає від найменшого дотику Я себе тепер так і називатиму Людина ПТМ *після теракту молимось* Ввечері усе як зазвичай Вчені нобелівські лауреати залізли у твій будинок через ноутбук Сіли собі на табуретку і такі типу Ну що розповідай Як там твоє ніщо? А я кажу та нормально панове проститути Не йму віри автомобілю А потім ти лягаєш спати У великій упаковці з під серветок Із написом I love you І течеш собі наче лайнер У життя крізь дрімоту
2022-10-30 10:36:26
7
0
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3817
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11446