Моя надія
Монітор, рука, олівець - Моє каяття... Тиша, без світла, самотність - Тут, щастя є... Зачинені двері, в навушниках пісня - То йде боротьба... Частинка серця, розбита душа - Погане чи хороше помира? Десь там, за закритим вікном, - Люди себе тваринами "велича" А тут знов - Непізнана, невідома душа... 20-ть ролів та пляшка вина - Сама, а хочеться чуда і трішки вина... Вперше крутиться голова - А розум дразниться: "Не зречешся мене, ха-ха"... Тверезість гадала, а паморочення пише - Таке все мóє життя... Годину тому мрійливість гуляла, тепер же лунає далеко сльоза - Що ж, мóє останнє буття... Щось пишу, сама того не розумію - Знову душа відлунням луна... Дрібнички щастя, смішні велички проблем - Моє повчання...поміж щілинки вікон порина... Чужі думи, хіба вони людям-нелюдям потрібні? Та може, засекречені підказки вони відгада... В малюнках - щирі очі, у відео - історії подібні... А тут - завуальовані слова... Турки, росіяни, американці чи ми, українці, - Хіба є тут різниця, га? Бо більше нема - ОТОГО А я все ж вірю, молюсь і надіюсь... Може, може, а може, все ж є??? ---- Оте... Справді людське
2020-10-13 21:01:38
2
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11546
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1502