Як тяжко іноді людиною стати
Як тяжко іноді стримати сльози,
Що тихо кричать в темноті.
Все ж тяжко іноді стримати сльози,
Коли на серці засів камінчик.
Як тяжко іноді жити,
Ковтаючи проблеми смішні.
Як тяжко іноді розуміти,
Угледівши отой щастя промінчик.
Як тяжко іноді мовчати,
Аби не ранити більше.
Споріднену душу б відшукати...
Бажано, не тільки одну... чужу.
Як іноді тяжко, проте ж хочеться кричати...
Страшно, ще зробиться гірше.
А якщо ж закричати,
То одразу всім розказати – на чистоту.
Тяжко іноді й любити,
Так, щоб лози життєві не тиснули душу,
Щоб просто по світу летіти,
Не маючи справжніх крил.
А як іноді тяжко кохати.
Без буденного проклятого "мушу".
Ще тяжче іноді прийняти.
Без нарікань, те, що сховалося під оману-пил.
Частенько буває, хочеться ці маски скидати,
Та одягати знову буття вимагає.
А хочеться тільки собою бути:
Не тут, у куточку, – всюди.
І оце слово "боліти" навіки б забути.
Побачити, що сонце над нами і досі сяє.
Лишень просту істину узріти:
Життя – надто просто, не треба смішити.
***
Обійнявши руками вітер, побігти;
Торкнутися найменшої щирості... радіти;
Відчути різнобарв'я емоцій – у життєву вічність поринути;
Без біологічного "треба" у груди повітря набрати;
І тихо, поволі, закривши очі, його випускати;
Минулі мрії згадати, всі таланти розкрити;
Таємниці і є таємниці, та свою справжню усмішку треба відкрити;
Крапельку доброти людям подарувати... і все відпустити;
У 21-у столітті не існувати;
А жити, просто жити...
***
На своє сердечне не зважати виття,
І накінець, забуте відчути серця биття.
Усю цю казку безумовно прийняти...
Але як все ж таки тяжко іноді людиною стати!
2020-10-13 20:04:12
2
0