Душевний друг і вірний слуга, а можливо, трішечки більше
Вона - троянда самотня з шипами,
Він - поки що просто ніхто.
Знову ніч... І знову рана кровоточить сльозами,
На ранок же не відзеркалює скло.
Жорстокою й пустою ззовні стала вона - Такі вже реалії долі.
Остання частинка душі догора.
А людських нерозумних слів для неї вже доволі...
І заглянути всередину - вколишся сильно,
Тепер не підпустить ніколи.
Надто вже багато пішло,
Залишивши кожний проколи...
Підозру, образу, а може, ненависть...
Здавалося б, породили чутки.
Ворожа буря майже здійнялась,
Та по дорозі зустрілись серцеві скачки.
Його - власне, неприручене, серце,
Ніхто й ніколи цього б не зумів.
Її - владні, горді, лякаючі, очі,
... А він все зрозумів...
Хвилина мовчання,
Секунда погляду в душу,
З диким серцем змагання,
Між кохаю та проклятим мушу...
Не торкаючись просто відчув,
Ту далеко заховану серцевину.
З відстані в глибочінь зазирнув,
Побачивши справжню над серцем лавину.
***
Він рятує її, вона так само його,
Нарешті злилися дві долі в одно.
2020-10-13 21:13:03
2
1