Вірші
на що вона здатна
Я пам'ятаю любов, як твій образ.
Коли у кожній посмішці гама почуттів.
І вона на відміну від нас немає розміру.
Та лише підкреслює нескінченність днів.
Ти забув вагання перед кожним кроком?
Все незвідане насправді доволі просте.
Нас зносить нескінченно-бурхливим потоком.
Який з кожним днем невпинно росте.
Любов не завжди закінчує думку.
Вона впринципі не любить закінчення.
Готова на абсолютно все для порятунку.
Навіть на колінах благати побачення.
5
0
275
Уявний постріл
Звук пострілу мене не лякає.
А сморід крові, став звичним.
Важкість металу не екзотична.
До дотику тіло досі звикає.
Тепер гортанний клубок в руках.
Звільняє розум від зайвого.
Один рух, один вдих і готово.
Життя покидає мене на очах.
Хоч і пуля насправді уявна.
Руки досі ковдру стискають.
Біль у пальцях не на довго зникає.
Бо вона насправді безбарвна.
Але має свій спіцефічний смак.
Кислота і бридка гірка нотка.
Секунда збереження ночі коротка.
Хаос неодмінно перетворила в бардак.
7
0
661
закохана у небо
Вона була закохана в небо і швидкість.
А її кудрі полюбляли волю, подібно власниці.
Скільки не намагались вороги, змінити гнів на милість.
Це залишалось завданням непосильної складності.
Дощові хмари не зупиняли гуркіт двигуна, ні на секунду.
Він видихав ще одну порцію вихлопних газів.
Долаючи міста, області, країни як незначну перешкоду.
Стрімголов вирушаючи у бік дивовижніших пейзажів.
Ця леді, якщо звісно можна так до неї звертатись.
Ненавиділа смак сигарет і відчуття сп'яніння.
На півдорозі поринути у сумніви –завагатись.
Було не притаманно її сумлінню.
Хоча це швидше доказ його відсутності.
Свого роду стіна між нею і зовнішнім світом.
Сердце покрите тонким шаром шляхетності.
Яке рине за горизонт, на зустріч вітру.
3
0
457
мовчання у темряві
Розкажи мені про що мовчать у повній тиші.
Чому тривога від недосказаності стискає шлунок.
Мене так викручує на зовні течією віршів.
Залишаючи на шкірі, свій, неповторний малюнок
Покриваючи порізами кожний сантиметр.
Це так названа ціна за мовчання і боягузтво.
Приховую своє тіло за шаром светрів.
Стягуючи розум все новими і новими мотузками.
Мовчання стало для нас рятівним желетом.
Який насправді немає сенсу.
Ми далі приховуємо шафових скелетів.
І залишаємо вибір одне для одного, без єдиного шансу.
На успіх.
8
0
482
на кінці крила
І до нас колись дійдуть, але буде запізно
Під звуки ревучих гранат і швидких перемін.
На кінці крила, ворони принЕсуть звістку
Буде вибір один, або смерть або низький поклін.
Ми станемо на коліна, відкинувши Его
Забувши про святість і гордість власного "Я"
Пульс підскочить від палкого сердечного танго
А під ногами здригнеться з криком Земля
Самі ж ми будем німі. Бо все передбачалось
Тільки хтось завзато вмикав ігнор
Залишилось одне – в смертельних гріхах зізнатись
І голос сердець з тенора змінить на мінор
2
0
443
