закохана у небо
Вона була закохана в небо і швидкість. А її кудрі полюбляли волю, подібно власниці. Скільки не намагались вороги, змінити гнів на милість. Це залишалось завданням непосильної складності. Дощові хмари не зупиняли гуркіт двигуна, ні на секунду. Він видихав ще одну порцію вихлопних газів. Долаючи міста, області, країни як незначну перешкоду. Стрімголов вирушаючи у бік дивовижніших пейзажів. Ця леді, якщо звісно можна так до неї звертатись. Ненавиділа смак сигарет і відчуття сп'яніння. На півдорозі поринути у сумніви –завагатись. Було не притаманно її сумлінню. Хоча це швидше доказ його відсутності. Свого роду стіна між нею і зовнішнім світом. Сердце покрите тонким шаром шляхетності. Яке рине за горизонт, на зустріч вітру.
2020-05-20 19:50:40
3
0
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
12333
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1647