Мама
Ти на ніч співала мені колискову, Казала так ніжно: "Тебе я люблю!", Я вчила з тобою свою рідну мову, Тепер нею щиро з тобой говорю. Ти часто всміхалась, даруючи радість, А інколи сильно сварила мене, Та я не боялась, шукаючи щирість, В очах бачила, як караєш себе. Я знаю, тобі дарувала і сльози, І радість, і біль та у грудях печаль, Можливо, у тебе на серці морози, Та я допоможу тобі знать вуаль. Мамо моя, ти за мене не бійся, Колись я покину тебе і піду, Шукати по світу свою я родину, Де я по - новому в сім'ї заживу. Для тебе я вірш напишу, і чудово, Згадаю про все, що приносила ти, Не плач, моя мамо, я стану дорослой, Та поки мені ще рости і рости!
2018-03-04 18:58:12
10
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Вер Веріґо
Дякую😉😆
Відповісти
2018-03-04 19:53:31
Подобається
Zemlyanichka
Дякую тобі за такий щирий,пронизливий вірш!
Відповісти
2018-03-05 15:09:21
1
Вер Веріґо
Мені не важко. Дякую 😉
Відповісти
2018-03-05 15:39:38
Подобається
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5688
Приходи (RU-UA)
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
2052