Тону

Вер Веріґо

Я в океані... тону, Кораблям довкола кричу Та ніхто не чує мене, Бо крик, тільки в моїй голові. Я в океані... тону, Спочатку була на кораблі, Далі у шлюпці, Та вона перевернулася. Я сама її перевернула! Навіщо? Бо там було багато речей, Нехай вони потонуть, Можливо, разом зі мною... Я в океані... тону, Боюся, що зараз мене почує акула, Та яку я боюся, І з'їсть мене. Я в океані... тону, Всі мої речі на дні, Та я все ще на плаву, Порятунку чекаю. І ось він... човен, А в ньому він Мрія моя - Муза! Я пливу до нього, Втомлена та майже мертва, Але він віддаляється, Не пускає мене. Я в океані... тону, Хапаю ротом повітря, Щоб піти на дно гідно, Щоб потонути разом із минулим. Та ось він - порятунок мій, Надувні літери, Я хапаюся за них та пливу, шукаючи берег. Я в океані... жива, Я вже бачу землю І готова зійти на неї, Тільки заради нього!

2019-01-14 18:59:18

Інші вірші поета

Тато, подаруй мені ляльку Нас не існує Сизокрилий мій орел Рани заживають

Інші поети

Mila Kaminska

@Mila_Kaminska

Veronika Gold

@Goldenbum

Rojda Esra Yargı

@kamisiva

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

4651

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11239