Вільний
Оксана Горобець
Вона не спить коли засинає місто... Коли спиртом лікує рани. Коли він їй давно не сниться. І здається її немає. Коли просить останню зустріч. Знов катуючи свій мобільний. А він в статусі у фейсбуці... Пише зрадливо знову "-вільний.-" Знов сьогодні їй збреше розум... День у день ніби в лабіринті. Вона прийме останню дозу... І минуле розчинить в спирті.
2023-03-05 22:44:32
7
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Оксана Горобець
Дякую вам
Відповісти
2023-03-06 13:13:54
Подобається
Микола Мотрюк
Чому так..? Чому ми до останку любимо тих, кому ми "попри мешти"..?
Відповісти
2023-03-07 16:59:28
Подобається
Оксана Горобець
@Микола Мотрюк бо кохання породжує все
Відповісти
2023-03-07 17:00:59
1
Інші вірші поета
До Дня Народження засновника і батька великої Української поезії.... Тараса Григоровича Шевченка. Його слова стали і будуть пророчими ... Пальто Бо правда й вашого не схоче Відсоток
Інші поети
Fatima Mohammed
@fatimaalshaikh
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5839
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2476